Читать «Велике плавання» онлайн - страница 124

Розділ XII

ПРО ІНДІАНЦІВ, ДО ЯКИХ НЕ СЛІД ПОТРАПЛЯТИ В ПОЛОН

Перший острів, що ми його відкрили, адмірал назвав Домініка бо це сталось у неділю. Другий було названо на честь адміральського корабля Марія-Галанте, а потім ми відкрили ще Дезідераду. Усі три острови, вкриті густим непрохідним лісом, були пустельні. Дезідерада з усіх островів була найбільша. Пан давно вже пообіцяв ченцям святої Марії Гвадалупської присвятити який-небудь острів їхньому монастирю, а чудова рослинність острова, його гори і ріки так нагадували провінцію Естремадури, що він назвав його Гвадалупа.

Нашим людям палко кортіло зійти на берег. Тому, побачивши недалеко від затоки вкриті пальмовим листям халупи тубільців, пан дозволив невеликому загонові вирушити вглиб острова на розвідку. Синьйор Маріо взявся супроводжувати озброєний загін. Я стояв біля борту і сумовито слідкував за тим, як солдати сідали у човни. Проходячи повз мене, Охеда ляснув мене по плечу.

— Стрибай за мною, хлопче, — сказав він.

— Ви відгадали моє найпалкіше бажання, синьйоре, — відповів я, — але пан мій, адмірал, доручив мені допомагати його превелебності синьйору Антоніо де Морачена позначати на карті цей острів.

— Ти знаєш багато індіанських слів, — сказав лицар, — і будеш кориснішим нам на острові, ніж тут, на кораблі. — І, оскільки синьйор Маріо де Морачера з усмішкою прислухався до його слів, він додав: — А його превелебність отця Антоніо ми попросимо бути нашим заступником перед адміралом.

Я дуже боявся адміралового гніву, але спокуса була велика, і я стрибнув у човен. Ми взялись за весла, заспівали пісню, і через кілька хвилин наш човен, випередивши інші, ввігнався у прибережний мул.

Ми з'їхали на берег 4-го, а повернулись 7 листопада. І ось що сталося з нами за ці дні.

Перше село, до якого ми наблизилися, виявилось порожнім. Індіанці втекли так поспішно, що залишили тут трьох-чотирьох дітей. Ми подарували малюкам яскраві клаптики і дзвіночки, і вони охоче водили нас з житла в житло. Халупи — їх було біля тридцяти — розташовані правильними рядами. Посеред села — майданчик для розваг та гуляння, загороджений і оточений довгими будівлями. Біля дверей мало не кожної халупи височіла майстерно вирізьблена з дерева постать змія. Синьйор Маріо вважав, що це святі зображення.

Крім того, що ми звичайно і раніше зустрічали в індіанських халупах — циновок, гамаків, глиняного і гарбузового посуду, — дон Охеда зацікавився луком і стрілами. Це була перша індіанська зброя, яку я побачив зблизька, бо ні на Гуанахані, ні на Еспаньйолі індіанці не мали її. Лише залишаючи Гаїті, наші люди зіткнулися з карібами, що володіли зброєю і населяли один з невеликих островів.

Дон Охеда дуже цікавився подробицями цієї сутички, але я, на жаль, не міг задоволити його цікавості, бо, засмучений розлукою з Орніччо, на зворотному шляху я ні разу не з'їжджав на берег. Єдине, що я знав, — це те, що нікого з наших людей не було поранено.