Читать «Велике плавання» онлайн - страница 122

Але ще не настав вечір, коли шквал налетів з такою силою, що «Марія-Галанте» врізалась у бік «Кардери» і збила їй форштевень.

Буря була дужа, але десь години за чотири вгамувалася. Готуючись до неї, адмірал розташував нашу флотилію таким робом, щоб малі судна містилися посередині чотирикутника, створеного великими суднами; але силою вітру всю флотилію розкидало навсібіч.

Чернець удруге запропонував помолитися Всевишньому про наше спасіння, але у нього бурею вихопило молитовник і з такою силою кинуло в обличчя офіцерові, який стояв навпроти, що застібками йому подряпало шкіру.

Це було щось неймовірне. Коли ми плавали минулого разу біля Азорських островів, нас захопила буря, але тоді серед нашої команди, крім мене та Орніччо, не було жодного недосвідченого новачка. А зараз ці бідолахи зчинили такий лемент, що їх страшно було слухати. Якщо додати до цього рев та іржання переляканої худоби, що містилася в трюмі, тріск дерева і тріпотіння вітрил, стане зрозуміло, як важко було матросам слідкувати за словами команди.

Лише селяни, яких одірвали від їхньої рідні, збившись у гурт на одному борту, покірно чекали на неминучу загибель, бо ці люди мало цінують своє важке і гірке життя.

Небо було запнуте хмарами, і ніч спустилася несподівано. Смолоскипи з шипінням гасли, залляті хвилями. Шибки ліхтаря були розбиті. Раптом армірал, голосно вигукнувши, вказав на верхівку щогли. Над нею, протинаючи навколишню пітьму, повисло два вогники, що мали форму перекинутого келиха.

— Це вогні святого Ельма! — сказав адмірал. — Підбадьортесь, друзі мої, бо ми врятовані!

Справді, майже тієї ж миті шквал почав ущухати, хвилі поступово втихомирились, і поверхня моря стала гладенькою, як шкло.

Але ще багато годин ми згаяли на те, щоб зліквідувати пошкодження, завдані нам бурею. Снасті були сплутані і порвані, дерев'яні частини поламані, деякі караки почали протікати. Але сонце сяяло так привітно, океан відсвічував такою ніжною блакиттю, що наші теслярі і конопатчики з радістю взялися до роботи.

Залишивши острів Ферро, ми вже двадцять днів перебували у відкритому океані.

Шлях від Кадіса до Гомери ми подолали за сім днів, а за першої подорожі на таку ж відстань ми витратили втроє більше часу. Тільки наш важкий адміральський корабель дещо затримував швидкий і легкий хід флотилії.

5 жовтня ми вже причалили до Гомери. Напрочуд могутній торговельний геній людини. Там, де рік тому ми бачили лише незграбно збиті дощані палі, зараз височіли гарні будинки торгівців і судновласників. Канарські острови уже стали центром великої торгівлі, і тутешні купці мають своїх агентів у всіх приморських країнах Європи.

Ми поповнили тут запаси води та палива і додали в наші трюми живої птиці, худоби, насіння і дерева.

За островом Ферро простелявся безмежний океан, який так лякав і вабив новачків.

Адмірал узяв курс на Еспаньйолу, але точного місцезнаходження її ніхто не знав, бо з усіх тих, хто побував на островах, лише один Алонсо Пінсон склав карту подорожі і тепер забрав із собою цю таємницю в домовину.