Читать «Велике плавання» онлайн - страница 105

З хвилюванням я підвів очі на королеву. Темно-русяві коси лежали на голові Ізабелли блискучою короною, яка видалась мені коштовнішою від тієї, оздобленої рубінами й алмазами, яку вона поправляла своєю чарівною білою рукою.

Вона з цікавістю зупинила на мені свої сині очі. Це сталося тому, що саме мені випало нести шестибарвного великого папугу і чудову пурпурову велику черепашку. Королева усміхнулась, і я мушу зізнатися, що мало в кого бачив таку ясну і милу усмішку. Я опустив очі і уявив собі вогонь, сморід паленого м'яса, зруйновані будинки і плач дітей. Коли я вдруге поглянув на Ізабеллу, обличчя її мені здалось удвічі менш вродливим.

Розповідаючи, адмірал указував на приведених з собою індіанців, на папуг, каміння і черепашки.

Королева безвідривно слідкувала за його словами; вона важко дихала, а очі її палахкотіли. Коли пан заговорив про те, що, одержавши змогу з сильним загоном вирушити вглиб відкритої ним країни, він надіється побачити місто з тисячею мостів і місто з золотими дахами, Ізабелла підвелася. Вона трималась рукою за серце, неспроможна подолати хвилювання.

Король Фердінанд не виявляв такого захоплення, але з його обличчя весь час не збігав доброзичливий вираз.

Наприкінці аудієнції монархи виголосили вдячну молитву, у якій взяли участь усі присутні, а потім хор королівської капели проспівав «Te deum».

Після закінчення церемонії адмірала відпровадили у спеціально для нього відведений палац.

Але ще довго за північ не вщухали вітальні вигуки натовпу, палали смолоскипи, грали музики.

— Ось фанфари і литаври, про які я мріяв з дитинства, — сказав пан, прощаючись з синьйором Маріо біля порога своїх багатих апартаментів.

Розділ VI

ФІСКАЛ СВЯТОЇ ІНКВІЗИЦІЇ

На превеликий жаль, я мушу зізнатися, що, відколи прибули в Іспанію, пан круто змінив до мене ставлення.

Але що казати про мене, якщо навіть синьйор Маріо змушений був по кілька годин чекати на нього, щоб доповісти або одержати необхідні вказівки.

Секретар сказав мені:

— Голубок зараз друга людина в Кастілії після короля Фердінанда. Не можемо ж ми вимагати, щоб він дозволив ляскати себе по плечу, його становище змушує його віддалятися од своїх попередніх друзів.

Я не вважав, що синьйор Маріо казав про це цілком щиро, але, коли мені пощастило нарешті побачитися з адміралом, я, пробувши п'ятнадцять хвилин у його кімнаті, переконався, скільки часу забирають у нього приготування до експедиції. Досить того, коли я скажу, що супроводжувати адмірала виявили бажання такі люди, як Алонсо Мендель, Алонсо Перес Роланд, Хуан Понсе де Леон, Педро де Маргарит, королівський космограф — знаменитий тезко нашого Коси — Хуан де ла Коса, Альварес де Акоста, Берналь Діас, брати Лас-Касиси, Хуан де Люкар тощо.

Кожен з названих мною або належав до найродовитішої знаті, або мав величезні кошти, а деякі уславилися під час мавританських воєн. Багато з них як милостиню випрошували дозвіл вирушити з адміралом, беручи на себе лев'ячу частку витрат, озброєння своїх загонів і постачання їх у дорозі. Ще до того, як пан переїхав з Берселони в Кадіс, бажаючих вирушити з ним було понад дві тисячі п'ятсот чоловік.