Читать «Слідами змови» онлайн - страница 107
Джефрі Тріз
— Ну ж бо, друзі, гайда до повозів! — скомандував Десмонд, облишивши поважний тон, який більше б личив офіцерові й шляхтичеві.
Коли ми, переможно крокуючи, виступили з-за повороту дороги, знову задріботів барабан, залунала сурма, і ви, мабуть, голову дали б на відсіч, що от-от перед вами з'явиться загін кінноти. Уявіть собі вираз обличчя наших полонених, коли вони побачили «грізну армію під бойовими корогвами»! Мастак Нік так винахідливо грав на сурмі, що слідом за голосним покликом лунав слабкий, ніби десь за півмилі йому відповідав інший сурмач. Поряд стояв Чарлі, вибиваючи в барабан і вигукуючи на весь голос команди. А на додачу місіс Десмонд ганяла бідолашних шкап без кінця по колу.
Але, гадаю, найбільшим ударом для сера Філіпа була зустріч з Кіт. Він увесь спаленів.
— Кетрін!
— Так, це я, сер Філіп.
— Ах ти… ах ти, зміюко!
— Вважайте, що вам пощастило, — холодно відповіла вона. — Ви ж ледве не одружилися зо мною.
Довелося, звичайно, знову все пояснювати Десмондам та їхній трупі і знову вислухати безліч здивованих вигуків.
— Ну, та годі вже, — сміючись, сказала нарешті Кіт. — А то ми ладні балакати без кінця й краю. Згадаймо за королеву.
Її слова протверезили нас.
— Слухайте-но, — мовив я, — якщо ви подбаєте про те, щоб доправити полонених у в'язницю, ми з Кіт позичимо пару їхніх найкращих коней і поїдемо далі. Часу в нас доволі: виставу призначено на суботу.
— На суботу? — Десмонд дивився на мене витріщеними від жаху очима. — То ви нічого не знаєте? Виставу перенесено, вона відбудеться на два дні раніше. Ви нізащо не встигнете!
Настала страшна тиша, і я почув, як у повозі хтось засміявся. То був сер Філіп.
РЕПЛІКА ЛИШИЛАСЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ
Досі я розповідав як самовидець про свої власні пригоди. Тепер мені час відступити вбік і розповісти вам, що сталося в Лондоні, так, як про те нам повідав Шекспір та інші наші друзі.
Було це в четвер увечері, в королівському палаці на Уайтхолі, що стоїть ген за містом, майже біля Вестмінстера.
Цілий день у палаці стукотіли молотки теслярів, що будували сцену й декорації, котрі мали зображати мури міста Гарфлер. Не встигли вони ше скінчити свою роботу, а вже драпувальники заходилися розвішувати багаті тканини, що мали правити за тло для вбраних у пишні шати й обладунок акторів. В належний час ці завіси розсунуться, і перед глядачами постануть покої французької принцеси. Музики повносили свій інструмент на галерею мінестрелів і, незважаючи на гармидер, почали їх налагоджувати. Слуги розставляли крісла для королеви та вельмож, а також ослони й лави для інших гостей, що сидітимуть позаду.
— Ба-бах!
Теслярі повпускали з несподіванки молотки і злякано озирнулися. Гладкі слуги аж пополотніли.
— Що воно таке?
— Здається, вибух!
— Невже її величність?..
Завіса відхилилася, і з-за неї визирнув Бербедж.
— Все гаразд, — заспокійливо мовив він. — Це ми випробували нашу гармату. Боюсь, що вона стріляє трохи загучно для такої зали. — Він повернувся до старшого теслі: — Скільки ви ще будете тут марудитися?
