Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 46

— І досі його не знайшли? — спитала Емілі, затамувавши дух.

— Ні. Як не шукали, а все без успіху. Едвард Муррей запропонував розібрати особняк, але дядько Арчібальд не дозволив, адже збудував його для своєї нареченої. Через те брати побили горщики, й відтоді злагоди між ними вже не було. Припускають, що камінь закотився між квіти в саду. Але я знаю, що сталося насправді, Емілі. Той камінець Міріам Муррей донині лежить поблизу старого будинку. Я бачив його місячними ночами, Емілі, бачив його відблиски. Та я не бачив його двічі на тому самому місці! Коли підходиш до нього ближче, то він щезає, і чути лише сміх, невідомо звідки…

І знов у голосі кузена Джиммі вчувалося щось таємниче, що викликало душевний трепет. Втім, Емілі любила його манеру висловлюватись, їй було до вподоби, що він ставиться до неї так, ніби вона доросла. І вона вже встигла полюбити ці чудові навколишні краєвиди. Хоч не припиняла тужити і вночі обливала подушку гарячими сльозами, проте починала знову радіти світлу призахіднього сонця й пташиному співові, зіркам у місячні ночі й посвисту вітрів. Знала: життя тут буде напрочуд цікавим — серед цих стежок, цих білих охайних молочарень, і сонячних годинників, і Загублених Діамантів, і Розчарованих Осель, і людей, котрі не вірують у жодного Бога, навіть у бога Елен Грін. Емілі сподівалася, що невдовзі побачить доктора Барнлі. Дуже її цікавило, як виглядає справжній безвірник. А, крім того, вона рішуче заповзялася віднайти Загублений Діамант.

Розділ 8. Випробування вогнем

Вранці наступного дня тітка Елізабет відвезла Емілі до школи. Тітка Лаура висловила думку, що, може, не варто починати науку за місяць до кінця навчального року. Але тітка Елізабет не бажала, щоб її небога знічев’я тинялася в Місячному Серпі й навколо нього, пхаючи свого носа в усі справи й безнастанно питаючи про все на світі — постановила віддати Емілі до школи, аби позбутися її безперервної присутності. Емілі, жадібна до нових вражень, охоче йшла до школи, однак дорогою душа її кипіла від обурення, бунтувала. Річ у тім, що тітка Елізабет примусила її надіти жахливий бавовняний фартух і не менш потворний капелюшок, видобутий з горища в Місячному Серпі. Фартух скидався на мішок із рукавами та комірцем. Найдужче обурили Емілі саме рукави. Вона збунтувалася до такої міри, аж бризнули сльози, одначе тітка Елізабет не терпіла всяких там примх. Тож Емілі довелося вповні спізнати Мурреївський погляд — вона здушила свої почуття і дала натягти на себе огидний фартух.

— Це один із фартушків твоєї мами, коли вона була у твоєму віці, Емілі, — мовила тітка Лаура втішно і трохи розчулено.

— В такому разі, — відказала Емілі, не втішена й зовсім не розчулена, — в такому разі я не дивуюся, що вона втекла з батьком, тільки-но стала дорослою.

Тітка Елізабет застебнула останній ґудзик фартуха й не вельми делікатно підштовхнула Емілі вперед.