Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 41

— Ти не прочитав би мені декілька зі своїх поезій, кузене Джиммі? — спитала Емілі благальним голосом.

— Коли на мене зійде натхнення, ти почуєш мої вірші. А поки натхнення не зійшло, навіть не проси.

— Але як мені знати, чи зійшло на тебе натхнення, кузене Джиммі?

— Тоді я починаю декламувати свої вірші самому собі. А втім, скажу тобі ще таке: зазвичай натхнення сходить на мене тоді, як готую бульбу для свиней. Запам’ятай це і постарайся бути поблизу.

— А чому ти не записуєш своїх поезій?

— У Місячному Серпі замало паперу. Елізабет хворобливо ощадлива, а писальний папір коштує зовсім не дешево.

— Хіба ти не маєш власних грошей, Джиммі?

— О, Елізабет платить мені цілком пристойні гроші. Проте… кладе їх у банк, а мені вділяє по кілька доларів на певний проміжок часу. Каже, ніби я не досить розважливий, щоб довірити мені значну суму. Попервах я одержував свою платню наприкінці кожного місяця, і ось одного разу поїхав до Шрусбері — покласти в банк трохи грошенят. Дорогою я зустрів жебрака — злиденне, обдерте, без жодного цента, створіння. Й віддав йому всі гроші, що мав при собі. А чом би й ні? Я ж бо мав дах над головою, постійну працю, пристойний одяг. Мені здається, то був найбезкорисливіший, найкращий вчинок у моєму житті. Однак Елізабет мені цього не подарувала. Відтоді вона одноосібно розпоряджається моїми грошима. А зараз ходім, я покажу тобі свій садок, поки не взявся садити кольрабі.

Сад виявився прегарним, цілком гідним того, щоб кузен Джиммі пишався ним. У глядача складалося враження, мовби його ніколи не чіпали ні мороз, ні рвучкий вітер. Неначе пам’ятав лиш сотні весняних та літніх місяців… Емілі вразив сліпучий сонячний годинник — бачила його вперше.

— Твій прадід Х’юго Муррей привіз його з Індії, — пояснив кузен Джиммі. — У приморських провінціях є кращий зразок такого годинника, однак і цей доволі гарний.

Емілі в захваті розглядала годинник. Весь сад був чудовий, а будиночок у глибині саду ввижався їй оповитим якимись чарами. То була, власне, велика альтанка з чималим порталом у стилі античної колонади. В Чорноводді це вважалося найвищим ступенем елегантності й було однією з підстав Мурреївської пихи. Один шкільний учитель мовив колись, ніби вони, себто Мурреї, вміють надати середовищу, де живуть, класичного вигляду. Втім, ефект класичності до певної міри послаблювався густим плетивом молодого винограду, що вився колонами вздовж цілого порталу, звисаючи буйним пагінням з покрівлі й до половини закриваючи колони.