Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 172

Для урізноманітнення історію чергували з географією, що викладалася в той самий спосіб: шкільні приміщення й подвір’я ділилися на країни й континенти, покреслені, мов географічна карта, а діти вдавали тварин, які населяли земний простір у тому чи тому кліматичному поясі. Коли Перрі Міллер цілий день не пив води, бо долав з караваном аравійську пустелю й не міг знайти оази, а потім напився так, аж йому зсудомило шлунок і тітка Лаура мусила цілу ніч пильнувати біля його ліжка, то ні Перрі, ні товариші його з товаришками вже не могли забути, де розташована ота пустеля. Треба сказати, місцеві кумасі були обурені такою системою навчання й одна сперед одної висловлювали переконання, мовляв, діти в школі забагато бавляться, щоб могли ще й навчитися чогось.

З паном Карпентером школярі вивчали латину й французьку, розмовляючи, а не виконуючи письмові завдання. У п’ятницю ж пополудні вони відкладали все і бралися декламувати вірші, читати вголос уривки з Біблії та виголошувати промови. Для Ільзи то був щасливий, улюблений день. Пан Карпентер шліфував її хист вельми старанно, аж немилосердно. Бувало, сварилися так, що не могли зупинитися. Ільза поринала у справжній шал і частувала вчителя добірною лайкою, а вся школа приголомшено слухала, не в силі збагнути, чому Ільза не відбуває жодного покарання, натомість щоразу після довгої запеклої суперечки змушена поступитися. Тепер Ільза відвідувала школу регулярно, чого досі не робила ніколи. Пан Карпентер заявив їй, що як пропустить заняття бодай один раз без поважних причин і свідчень, то не братиме участі в наступних п’ятничних «вправах», а цього Ільза, вочевидь, не пережила б.

Одного дня пан Карпентер знайшов під покришкою парти, за якою сидів Тедді, його автопортрет, накреслений олівцем. Тедді вже приготувався до нагінки, а тим часом цей чудний пан Карпентер лише стягнув брови, поглянув на Тедді серйозно й, поклавши малюнок на парту, промовив:

— Я не вельми розуміюся на малюванні, але, чорт забирай, мені здається, ти б краще вчинив, якби полишив арифметику, а натомість цілий урок малював собі й малював.

Увечері того ж дня пан Карпентер завітав до господи пані Кент і переглянув малюнки Тедді, що зберігалися, як ми знаємо, у повітці. А тоді мав розмову з його матір’ю. Ніхто не відає, про що говорили, й тим паче, що саме говорилося. Однак, виходячи з домівки, пан Карпентер виглядав незадоволеним, заскоченим якоюсь не дуже приємною несподіванкою. З тієї пори він уважно стежив за успіхами Тедді в навчанні; подарував йому кілька книжок із теорії малюнку, при тім застеріг, щоб Тедді не забирав їх додому, чого хлопцеві не треба було повторювати. Він-бо добре знав, що в противному разі книжки пощезнуть без сліду — так само таємниче, як і його коти. Тедді прислухався до поради Емілі: попередив матір, мовляв, перестане її любити, якщо з Лео трапиться щось лихе, — тож Лео ріс і розвивався якнайкраще. Втім, Тедді був занадто добрим, занадто відданим своїй матері, аби зловживати такими погрозами. Він знав, що після візиту пана Карпентера вона проплакала цілу ніч, а майже весь наступний день молилася, приклонивши коліна, у своїй маленькій опочивальні, помічав, як цілий тиждень вона приглядалася до нього сумними, докірливими очима. Волів бачити її більш подібною до інших матерів, однак любив її всім серцем; разом було їм так добре в тому сірому будиночку на пагорбі. Лише за присутності інших людей пані Кент бувала неприємно чудною і ревнивою.