Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 174

— Що ж, добре, хоч матимеш голову на плечах, бо привабності не маєш зовсім, — сказала тітка Рут. — Шкіра твоя нікчемна, а те волосся, чорніше за воронове крило… те волосся, що обрамлює твоє бліде, аж біле, обличчя, трохи навіть жахає. Бачу, ти виростеш дівчиною, геть позбавленою всякої вроди.

— Ти б не сказала цього просто у вічі людині дорослій, — мовила Емілі з підкресленою поважністю, що завжди доводила тітку Рут до справжнього внутрішнього шалу: вона не здатна була зрозуміти цей тон, ці слова у дитячих вустах. — Не думаю, щоб тобі так багато коштувало — здобутися стосовно мене на просту люб’язність.

— Я вказую тобі на твої вади, щоб ти їх позбулася, — промовила тітка Рут крижаним голосом.

— То не моя вина, що в мене бліде обличчя й чорне волосся, — знов дала відсіч Емілі. — Я не можу цього змінити.

— Була б ти інакшою, ніж є, — почала тітка Рут, — я би…

— Але я не хочу бути інакшою, — заявила Емілі з усією рішучістю. Заповзялася в жодному разі не опустити прапору Старів перед тіткою Рут. — Перш за все волію бути собою, хай позбавленою вроди, зате собою. Врешті-решт, — додала несподівано, вийшовши з кімнати повільним кроком, — хоч тепер я не дуже гарна, та, коли полину на небо, я буду красивою — так і знайте.

— Дехто вважає Емілі дуже ладною, — сказала тітка Лаура, втім, не раніше, як Емілі відійшла на таку відстань, що вже не могла почути її слів. Хай там як, а Лаура була Мурреївною.

— Не знаю, де вони це угледіли, — відповіла тітка Рут. — Вона марнославна й нечемна, і говорить лише неприємні речі, а гадає, ніби висловлюється дуже оригінально. Я все чула не давніше, як хвилину тому. Але чого я найбільше в ній не терплю, то це відсутності будь-якої дитячості. А, до того ж, вона потайлива, непроникна, мов ті глибини морські. Саме так: мов глибини морські. Ти ще в цім переконаєшся. І то на власній шкурі, якщо знехтуєш мою осторогу. Та мала на все здатна. Ви з Елізабет не тримаєте її в лабетах, а дарма.

— Я робила все, що могла, — твердо сказала Елізабет. У душі вона вважала, що Лаура й Джиммі перешкоджали їй виховувати Емілі належним чином, однак ущипливі зауваги Рут, попри все, її дратували.

Тієї зими на дівчинку напосівся й дядько Воллес.

Усе приглядався до неї під час свого перебування в Місячному Серпі й дійшов висновку, що вона вже велика дівчинка.

— Скільки тобі років, Емілі? — питав її щоразу, як траплялася йому на очі.

— У травні буде тринадцять.

— Гм… Що збираєшся з нею робити, Елізабет? Ну, вона незабаром буде доросла. Ти ж не можеш вічно її утримувати…

— Я не розраховую на це, — перервала його Емілі й затамувала дух.

— …отже, саме час вирішити, чим вона займатиметься в майбутньому.

— Жінки з роду Мурреїв ніколи не заробляли собі на життя, — виголосила тітка Елізабет, немовби завершуючи дискусію.

— Емілі тільки наполовину Мурреївна, — нагадав дядько Воллес. — Крім того, часи змінилися. Ти і Лаура не будете жити вічно, а після вашої смерті Місячний Серп дістанеться синові Олівера Ендрю. На мою думку, Емілі має бути підготованою до того, щоб самій заробляти на життя.