Читать «Емілі з Місячного Серпа» онлайн - страница 157

— Думала про різні речі й не дивилася на дорогу, — зізналася Емілі.

— Одне слово, мріяла. Ну, то справдяться твої мрії. І взагалі: ти народилася під щасливою зорею. Нині була за крок від загибелі, але ж я нагодився вчасно. Як тебе звати, якщо маєш імення? Сумніваюсь у тім, адже в тебе шпичакуваті вуха! Може, через тебе я ввійшов у стосунки з добрими чаклунками?

— Я Емілія Берд Стар із Місячного Серпа, — досить холодно відказала дівчинка. Згадування про вуха вже починали її дратувати. Чи й справді в них є щось незвичайне, чудне?

А втім, цей горбань чимось її приваблював. Емілі швидко визначалася у своїй симпатії чи антипатії стосовно людей, яких зустріла вперше. За лічені хвилини вона вже знала, любить когось чи не любить, чи зовсім байдужа. А нині переживала дивне відчуття, що знайома з Діном Прістом багато-багато літ — може тому, що справжньою вічністю видався їй час, коли чекала його повернення з рятівною мотузкою. Не був гарний на вроду, зовні їй не подобався, та вже встигла його полюбити, душею привернулася до мудрого чоловічого обличчя з магнетичними зеленими очима.

— То ти панянка, що прибула в гостину до Попового Ставу? — запитав Дін Пріст, вельми здивований. — Тоді тітка Ненсі повинна ліпше тебе пильнувати. Моя люба, дорога моя тітка Ненсі!

— Я бачу, ви її не любите, — зауважила Емілі.

— Чи завжди ми любимо тих людей, котрі нас не зносять? Ти вже встигла, напевно, зауважити, що дорога моя пані Тітка мене ненавидить.

— О, не думаю, щоб вона була аж такою лихою, — заперечила Емілі. — Либонь, добре ставиться до вас, бо твердить, ви єдиний з Прістів, хто полине просто на небо.

— Вона не вважає ці слова за комплімент, а тобі вони здаються компліментом через твою невинність. Отже, ти є дочкою Дугласа Стара? Я добре знав твого батька. Ми дружили, навчаючись у Королівській Академії, а потім наші дороги розійшлися. Він присвятив себе газетярству, я вчився далі. То був єдиний мій друг, ще зі шкільної лави, єдиний хлопець, який не величав мене горбанем і взагалі не висміював мене, хоч я не годен був грати ні в футбол, ні в теніс. Емілія Берд Стар! Стар має бути твоїм іменням, бо Стар по-англійському означає «зірка», а ти виглядаєш саме як зірочка. Твої очі такі блискучі, і все твоє єство променіє так потужно… Твоє місце — радше на досвітньому небі, що вже приготувалося до сходу сонця, аніж на землі чи навіть на присмерковому небі. Так: називатиму тебе Зіронькою.

— Це означає, що ви вважаєте мене гарною? — спитала Емілі навпростець.

— Я не замислювався, гарна ти чи ні. Гадаєш, зірка повинна бути гарною?

Емілі задумалася.

— Ні, — відказала нарешті. — Для зірки це недоречне означення.

— Я бачу, ти є мисткинею слова. Так, звісно, «гарний» — нікчемне означення. Зорі великі, принадні, світосяйні. Нечасто ми бачимо зірку в людській подобі. Ой, здається мені, я чекатиму на тебе.