Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 41

— Головне правило скарбошукача! — підняв пальця Професор. — Найцінніші скарби ховаються в людних місцях і неодмінно позначені орієнтиром, просто треба зуміти його розпізнати. Те, що відрізняється від навколишніх предметів!

— Ага! Це воно зараз людне місце! А коли козаки тут стояли — хтозна, яке було! — не погодився Біленький. — Хоча зараз воно якраз безлюдне, — додав він, кинувши оком по пустельному березі. — Але ці дерева реально випадають із картинки! Ходімо! Спочатку спробуємо нашого індійського друга знайти, а потім з березами розберезимося… тобто розберемося!

Друзі попрямували вздовж берега.

Федько знову їхав на спині у Нюри, відчуваючи себе падишахом верхи на слоні. Його задоволена пика аж мінилася від щастя. Та й Чупакабрі, здається, теж не було неприємно! Своя ноша не важка! І вона несла її гордо!

— Стоп! — несподівано голосним шепотом скомандував Сашко. Він ішов попереду, а тапер миттю сховався за стовбуром. — Там хтось є!

— Йог! Точно він! — просунув свою головешку Павлуша. — Я ж казав, що він тут увесь час риє!

— А що це з ним!? — вражено спитав Марко, пролазячи між ногами товаришів.

Рудий «індієць» Фотошоп дійсно був зовсім близько. І навіть не на Собачому! Якраз попід тими самими березами він маленькою саперною лопаткою щось викопував. А беручи це щось у руки, він щоразу прикладав його до грудей, потім цілував, промовляючи якісь незрозумілі слова, і тільки після цього клав у торбинку на поясі. Час від часу йог ставав на коліна, повертався обличчям до найближчої берези і кланявся, стукаючись лобом об коріння, яке випиналося над землею.

— Здурів! Я чув про таке! Ті, хто скарб знаходять, часто божеволіють. Від щастя! — зробив висновок Павлуша. — Ич! Яка пам’ять у нього! Без схеми риє, як екскаватор! Видно, не перший раз тут золото збирає! — зморщив носа малий Барабаш.

— Точно того! — покрутив пальцем біля скроні Професор.

— Мені покажіть!!! — голосно вигукнув Вірус, який за спинами хлопців нічого не бачив.

Він тупцявся по землі і аж зеленів від злості. Крило йому ще боліло, піднятися в повітря він не міг, а цікавість вирувала в ньому з дикою силою. Нюра, бажаючи йому допомогти, підсунула своє рильце Федькові під п’яту точку і різко змахнула головою. Правду кажуть: добрими намірами мостять дорогу до пекла…

Вірус підлетів у повітря, змахнув кілька разів крильцями, зойкнув, гепнувся на всипану сухою хвоєю землю і покотився просто під ноги Фотошопу. Той здригнувся з несподіванки й вирячився на невідому яскраво-зелену істоту. Тієї ж миті, гнаний інстинктом халати все, що летить або котиться, слідом за Федьком вискочив із голосним гавкотом Маркіз.

В індійців є божество Яма. Страшне і безжальне. Вони уявляють його зеленошкірою потворою, яка в супроводі двох чотириоких собак ходить по світі і збирає душі померлих. Скільки очей мав пес, який вивалився з кущів, та й скільки, власне, тих псів, Фотошопу рахувати було ніколи. Він голосно зарепетував від жаху і кинувся навтьоки, але зашпортався за коріння і впав, прооравши носом піщаний ґрунт. Тоді він скочив на чотири кінцівки і наче великий, химерний жук-богомол, поліз, випнувши кістляве місце нижче спини, та раз за разом оглядаючись, чи зелений Яма не женеться, щоб відібрати у нього душу. Отак оглядаючись, «індійський» йог не помітив красуню-сосну перед собою, з розгону врізався в неї макітрою і впав, гупнувшись, наче поранений буйвіл.