Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 42

— Оце я називаю ефектною появою! — задоволений собою, Вірус став над поваленим супротивником. — Самим поглядом з ніг збиваю!

— Так! — сіпнув вухастою головою Маркіз. — Це ми можемо!

— Капець! — сказав Біленький, виходячи з кущів. Павлуша з Петриком потягнулися за ним.

— Слухайте! Якщо вже так вийшло, то хоч погляньмо, що у нього в торбинці! — несподівано видав Професор. Сашко здивовано поглянув на друга. Видно, Петрикова цікавість переборола деякі моральні принципи! Але, щиро кажучи, йому й самому кортіло це зробити!

— Давай! — випалив Біленький. — Ми ж нічого брати не будемо, тільки подивимось! — заспокоїв він невідомо кого.

Хлопчаки обережно підійшли до Фотошопа й нахилились над нерухомим тілом.

— Він хоч дихає?! — стривожено спитав Павлуша, не ризикуючи підійти ближче.

— Та що йому зробиться?! Ці йоги і на цвяхах сплять, і під землею можуть дихати, а тут якась нещасна сосна! Подумаєш! — махнув рукою Сашко.

Він нахилився, легенько смикнувши торбинку, розстебнув її і запхав усередину руку. Враз його обличчя розчаровано скривилось. Він понишпорив ще і сплюнув.

— Що там?! — нетерпляче хором запитали Павлуша, Петрик та Федько, а Маркіз повихляв хвостом і вп’явся в Сашка очима. Лише Чупакабра поглядала більше на Віруса, зовсім не цікавлячись знахідкою.

— Облом! — шепнув Біленький, дістаючи з торбинки якийсь брудний корінь. — Оце там все таке!

— Хай тобі грець! — вилаявся Павлуша найгрізнішою дідовою лайкою. — Стільки часу втратили! Казав я вам, що тут ніякого золота немає! — буркнув, ніби і не він годину тому торочив про козацькі скарби.

— Ворушиться! Тікаймо! — голосно шикнув Біленький і шаснув у кущі. Всі інші також розсипались урізнобіч, як курчата від шуліки, і зачаїлися між деревами.

Фотошоп дійсно легенько ворухнув ногами, потім руками, нарешті розплющив одне око і озирнувся навколо.

Він уже давно збирав у лісі лікарське коріння і трави, але ніколи з ним не траплялося ніяких пригод. А тут — учора пропала карта, на якій він позначав, де і яка рослина росте, а сьогодні — привидівся індійський бог Яма у супроводі чотириоких псів. А він же лише скуштував ту невідому рослину! Це ж треба — такий ефект! Йог потрусив головою, намагаючись пригадати деталі останніх подій, але процес завантаження йшов повільно!

У лісі було тихо. Лишень шуміли на вітрі дерева, дзумкотіли самотні комарі, раз у раз скрекотали сороки, яким Собачий завдячував своєю старою назвою.

Несподівано тишу розірвала голосна розмова:

— …Ти, Зіня, не тупи! Тут золота має бути більше, ніж в Ельдорадо!

— А я що? Хіба я проти? Але треба було ночі дочекатися! А то світимось тут, як голий серед поля! Я в міліцію за незаконні розкопки не хочу.

— А вночі, у темряві, ти як копати будеш? Крім того, завтра — вихідний, сюди тьма народу понаїде!