Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 40

Розділ 13

Озеро Чорне зустріло їх приємною прохолодою. Між деревами гуляв легкий вітерець, розганяючи нагріте на сонці повітря. Сосни шуміли своїми гілками, повнячи повітря терпким, смолистим запахом. Цвірінькали птахи. У траві пурхали між маленькими біленькими квіточками кольорові метелики.

Вода відкрилась несподівано. Вузенька стежка, якою прямували друзі, вивела їх на піщаний берег неподалік того місця, де зазвичай таборилися городяни. Єдина дорога, якою можна було проїхати машиною, виходила саме сюди. Там же, недалечко, лежав і острів Собачий, біля якого (судячи з карти Фотошопа) ховалися незліченні козацькі скарби. На березі було порожньо.

— А, я згадав! — просіяв Павлуша. — Нам у садочку колись розповідали, що тут і розкопки мали проводити! Все якісь дядьки животаті ходили, щось розглядали. Потім їм заборонили. Сказали, що тут радіаційна зона!

— Та ти що!? — злякався Маркіз і аж вуха зіщулив. Він озирався навкруги, шукаючи слідів радіації — наприклад, мертві тіла тварин та людей, які необачно забрели у це страшне місце. — Тоді навіщо ми сюди прийшли!?

— Щось ти загнув! — не повірив Павлуші Професор. — Звідки тут радіація? Чи, може, поблизу підпільний реактор закопали?

— Я загнув!? А оно дивись — таблички понатикані! — кивнув малий Барабаш.

— «Увага! Рекреаційна зона!» — прочитав Федько. — Що воно таке? Це дуже небезпечно? — засовгався він на Нюриній спині.

— Тьху на вас! — зареготав Біленький. «Рекреаційна» — це там, де відпочивають на природі! «Радіаційна»! — передражнив він Павла Віталійовича. — Наплів тут! Хоч зараз лягай і руки складай!

— Давайте скупнемося швиденько і підемо Фотошопа шукати. Спиною чую, що він десь тут! — запропонував Професор. Усі радо погодилися. Хлопці поскидали одяг і з вигуками захоплення пострибали у воду.

— Гей ви, скарбошукачі! — кинув їм услід Федько, злізаючи з Чупакабри, — будете так репетувати — всіх конкурентів розлякаєте! За ким тоді стежити?

Хлопці притихли. Вони трохи похлюпались і повиходили на берег. Купатися мовчки було не дуже цікаво. Маркіз, який цього разу теж по шию зайшов у воду, подався за ними. Тим часом Федько, влігшись коло Нюри, сонним поглядом дивився на озера, а паця, хоч як їй кортіло похлюпатись, мужньо терпіла спеку, боячись потривожити свого любого Віруса.

— Ну що? — сказав, одягаючись, Біленький. — Тепер на Собачий? Погуляємо, подивимось.

— А далеко звідси? — спитав Петрик, теж натягуючи футболку на вологе тіло.

— Та ні! — озвався Павлуша. — Метрів двісті! Он за тими трьома високими березами! — кивнув головою.

— Слухайте, хлопці! — примруживши око, мовив Професор. — А звідки це в сосновому лісі берези взялися!?

— Дійсно! — погодився Сашко. — А я навіть не задумувався, хоча бачив ці берези тисячу разів! Сказано — Професор, — з повагою поглянув він на товариша.