Читать «Федько у пошуках чупакабри» онлайн - страница 39

— Хро! — притиснулась вона до Федька вологим рильцем, пропонуючи свою допомогу.

— Ні, красуне! — промуркотів із заплющеними очима Вірус. — Я не можу зловживати твоєю добротою.

— Хро-хро! — ще раз тикнула його в бік Чупакабра, подумки шаріючись на такі любі для всякого дівочого (навіть поросячого!) вуха слова.

— Ну та вже нехай! — махнув лапою Федько і з натугою піднявся з землі. Нюра підставила йому свою спину, почекала, поки той міцно схопиться за цупку довгу щетину, і рвонула з місця, наче болід на перегонах «Формула-1».

— А-а-а! — зарепетував Федько, підскакуючи на поросячому карку і картаючи себе за те, що піддався на цю авантюру. Проте хлопців доганяти було треба, а крило йому таки справді боліло, тож Вірус заспокоївся і став насолоджуватись прогулянкою на свіжому повітрі. Тим більше Нюра швидко притомилась під чималою вагою наїзника і стишила біг…

…Біленький мало не плакав — так він переживав! Хлопці, які спочатку напалися зі звинуваченнями, тепер утішали та підбадьорювали його.

— Та не дрейф ти! Повернемось і знайдемо! Недалеко зайшли, врешті-решт! — ляснув товариша по плечі Професор.

— Ага! — докинув Павлуша. — А на озеро, коли що, то й завтра можемо сходити! Не втече ж воно!

— Та знайдеться твій Вірус! — підгавкнув Маркіз. — Він як бумеранг! Куди не кинь — вертається!

Пес почухав себе за вухом, повернувся, підняв задню лапу, наміряючись зробити свою собачу справу, але так і закляк, вирячившись на стежку.

По ній, здіймаючи куряву, летіла якась темна пляма, тримаючи на собі кольорову кулю.

— Йух-х-у-у-у! — закричав Вірус, наче ковбой на родео, наближаючись до друзів, що теж, як і Маркіз, застигли від такого видовища. — На арені цирку сміливець Федько і його дресирована коняч… — почав він, але договорити не встиг. Чупакабра образилась за «конячку», різко загальмувала і стала як вкопана. Федько, за інерцією, перелетів через її голову та був би знову гепнувся, якби Біленький не підхопив його в повітрі.

— З приїздом! Пропажа! — вигукнув він і дав прибульцю з Інтернету легенького запотиличника.

— За що!? — схопився за головешку Федько. — Я хіба сам себе загубив!? — він насупився і почервонів усім тілом.

Сашко знітився. І дійсно, чого це він?

— Вибач! Дуже за тебе хвилювався! — пояснив Біленький.

— Ну, звісно. Якщо хвилюєшся — треба лупити по голові! — Вірус уже усміхався. — Гаразд! Забули!

— Згода! — підтримав Біленький. — Ну то що? Ходімо? До озера вже недалеко!

— Але без неї я не піду! — Федько кивнув на Нюру, яка спостерігала за всім, що відбувалося, готова дременути при перших же ознаках небезпеки. — Бона мені життя врятувала! — заявив Вірус і так поглянув на Чупакабру, що їй здалося, ніби земля задвигтіла під ратицями. По тілу її побігли мурашки, а серце забилось удвічі швидше.

— Ну то бери свою рятівницю з собою! Хіба проблема? — запропонував Професор.

— Тільки нехай поводиться гарно! — підтримав його Біленький.

— Хро-хро! — погодилась Чупакабра, радіючи, що її прийняли до спілки.

Павлуша промовчав, згадуючи із соромом, як не раз гилив у пацю камінцем. Марко зміряв її пильним оком, визнав право на участь в експедиції та підбадьорливо моргнув. Федько, проігнорувавши запрошення Біленького повернутися до рюкзака, вмостився на Нюрину спину, і команда рушила в дорогу.