Читать «Переяславська Рада. 1654» онлайн - страница 34

Як же висвітлювалися ці та інші події, що стосувалися історії України, в польській історіографії? Навіть коли історична розвідка присвячувалася безпосередньо історії України, то йшлося в ній переважно не про Україну, а про польську присутність в Україні. Класичним прикладом цього є праці О. Яблоновського, особливо його монографії, присвячені історії українських земель у складі Речі Посполитої, а також історії українських визвольних змагань під проводом Богдана Хмельницького. У своїй монографії О. Яблоновський торкається подій початку українських визвольних змагань. Докладний же опис подій середини XVII століття в Україні містять монографії, присвячені Богдану Хмельницькому, – від подій 1648 року до його смерті в 1657 році. Але й тут найбільшу увагу приділено подіям 1648–1651 pp., a також участі України в Першій північній війні.

Україна цікавила поляків до тих пір, поки там зберігалася польська присутність. І вони стали цікавитися нею набагато менше, коли зрозуміли, що відновити свою присутність в Україні в повному обсязі неможливо. Значно цікавішою для польських дослідників була Перша північна війна. Але тут (на відміну від подій 1648–1651 pp.) основним супротивником Речі Посполитої виступає Швеція. Україна, хоч і бере в ній участь, але вже не є для Речі Посполитої основним об'єктом уваги. Так, Л. Кубаля – один з провідних істориків Польщі, що спеціалізувався на дослідженні польської зовнішньої політики в другій половині XVII століття, провідною подією в зовнішньополітичному житті Речі Посполитої тих часів вважає саме першу північну війну. Його праці присвячені найяскравішим для Польщі епізодам цієї війни: польсько-московській кампанії 1654–1655 pp., польсько-шведській кампанії 1655–1656 pp., походові Юрія (Дьєрдя) II Ракоці на Польщу 1656–1657 pp., Оливському миру 1660 року. Посилений інтерес до цих подій був характерний не лише для польських істориків. Сучасник Л. Кубалі польський письменник Г. Сенкевич найяскравіші й найпопулярніші свої романи написав про події першої північної війни на території Польщі («Пан Володиєвський», «Потоп» та ін.).

Не можна не помітити, що польські дослідники майже не звертали уваги на події в Україні 1652–1654 pp., особливо на події її зовнішньополітичного життя. Польська інтелектуальна та мистецька еліта, так само як і російська, вважала українські землі за свою колонію, тож їй було нецікаво розглядати їх по-іншому. Таким чином, польська історіографія, на відміну від української та російської, не виробила сталої традиції в розгляді проблеми українсько-російського зближення 50-х pp. XVII століття.

Подібність української історіографії до польської у висвітленні українських визвольних змагань середини XVII століття обумовлюється передусім тим, що і українські і польські історики користувалися в основному джерелами польського походження. Проте вона не є наслідуванням традиційного погляду поляків на ту чи іншу історичну подію. Скоріше вона є результатом політичних переконань українських істориків. Звичайно, поляки як у XVII, так і в XIX та XX століттях однаково люто ненавиділи ватажків українських визвольних змагань XVII століття, а їхню діяльність розглядали як розбій та авантюрництво. Однак М. Костомаров без симпатії ставився до української еліти тих часів не тому, що симпатизував їхнім супротивникам, а через те, що вбачав у них український варіант польського шляхетства і магнатерії, нових поневолювачів українського народу. Або, скажімо, П. Куліш. Лібералові і поступовцю за переконаннями, для нього однаково неприйнятними були реакційність існуючого режиму і революційні спроби його повалення. Революція для нього – це хаос, а козацтво і старшина (в переважній більшості) – носії й зачинателі цього хаосу. Пантелеймон Куліш не був противником національного визволення України, але він виступав проти революції як засобу звільнення від національного (і будь-якого іншого) поневолення. Тож єдиним критерієм подібності оцінок українських та польських істориків у цьому питанні є прохолодне ставлення до певних дійових осіб в українській і польській історії, хоч причини цієї прохолодності дуже різні.