Читать «Переяславська Рада. 1654» онлайн

С. Швець

Переяславська рада. 1654

Вступ

Якщо спитати в пересічної людини, що вона знає про українсько-російське зближення 1653–1655 pp., то після того, як буде названо ім'я Богдана Хмельницького (зазвичай перша асоціація), одразу ж прозвучить: «Переяславська рада».

Насправді все не так просто. Протягом 1653–1655 років відбулося чимало подій, і Переяславська рада 1654 року не перша і аж ніяк не найголовніша з них.

Утім в історії України, напевно, немає більш суперечливої в оцінках істориків події, ніж українсько-російський союз 1653–1655 pp. Ще М. С. Грушевський слушно зауважував, що ніхто ні тоді, в XVII столітті, ні пізніше й гадки не мав про те, якого значення набуде з часом ця подія для України. Та Грушевський мав на увазі лише прямі політичні наслідки, хоч насправді обмежити ними ці події не можна.

Українсько-російський союз, як і обставини, що передували йому, справді був тоді дуже актуальним. Однак уже наприкінці XVIII, в XIX і XX століттях ця подія, не втративши своєї актуальності, набула ширшого змісту, що ввібрав у себе як ідеологічні, так і наукові аспекти. Ця злободенна зовнішньополітична акція здійснила еволюцію в свідомості покоління, трансформувалася в символ, сповнений глибоких підтекстів.

Як не дивно, але всі ці відомі факти насправді дуже поверхово розглядалися дослідниками, і подія, про яку начебто все відомо, досі залишається найзагадковішою для тих, хто береться її неупереджено вивчати.

Ще В. Липинський зауважував, що питання українсько-російського договору 1654 року має щонайменше два виміри – переяславську угоду і переяславську легенду і що українсько-російські стосунки середини XVII століття («угода») та їх пізніше висвітлення в історичній (і не тільки історичній) літературі («легенда») – це зовсім різні речі, котрі потрібно розглядати окремо. Тож спробуємо розглянути події 50-х років XVII століття і подальше застосування теми договору 1654 року державниками, відштовхуючись від концепції В. Липинського.

Його величність документ

Сучасна історична наука з'явилася на світ значною мірою завдяки писемним джерелам. Ними оперують найчастіше автори, що пишуть на історичну тематику. Інші джерела теж мають дуже велике значення, і останнім часом їх стало набагато більше. Серед них – різноманітні актові матеріали. До цих матеріалів нам і доведеться звернутися.

Кожний дослідник, який вивчає проблему, що торкається дипломатичних стосунків між будь-якими суб'єктами зовнішньої політики, а тим паче, коли йдеться про створення військово-політичного союзу, шукає передусім текст договору, що його укладають між собою сторони. А ще – документів, які виникли під час його створення або ж передували йому. Шукати такі матеріали почали в XIX столітті. Досить часто це робили приватні особи.

Збір актових матеріалів відбувався й раніше, але він не мав системного характеру. У XVIII столітті цей процес більше нагадував колекціонування старожитностей. Свого часу М. С Грушевський назвав цей період дослідження української історії антикварним. Тоді частіше можна було зустріти твори описового характеру, що, у свою чергу, спирались здебільшого на наративні джерела. Приклади використання в них актових матеріалів були скоріше винятком, як, приміром, у літописах Г. Грабянки та С. Величка. Про видання збірок актових матеріалів у той час не могло бути й мови.