Читать «Таємниця Пурпурової планети» онлайн - страница 45

— Хлюсику, тримайся! — крикнула я і кинулася на допомогу банькатому створінню.

Треба визнати, що у критичних ситуаціях хлюсики стають надзвичайно хоробрими. От і тепер, замість того, щоб репетувати й кликати на допомогу, мужній картоплеподібний мислячий овоч лише голосно сопів і пускав бульки.

Врешті мені пощастило витягти одну, а потім другу ногу з тягучого болота, і я підхопила хлюсика на руки. Гарбузика я також вирвала з грузької драговини й прилаштувала у рюкзаку.

"Нічого собі — початок пригоди! Уявляю, які несподіванки підстерігають нас попереду", — подумала я і, знайшовши тонесеньку, мов ниточка, стежинку між підступних болотяних купин, обережно рушила далі.

— Перепрошую, — раптом почула я тоненьке дзижчання у себе над вухом, — ви часом не відома переможниця космічних щурів Оля?

"Ну от, уже й слухові галюцинації почалися", — лише встигла подумати я, аж тут роздивилася малесеньке, схоже на комара, створіння.

Але ні, на комара те створіння було схоже лише розміром. Насправді то була зелена жабка з прозорими, яку бабки, крильцями й довгими лапками з перетинками.

— Рада познайомитися, мене вислали до вас назустріч. Але, здається, я трохи спізнилася… — Голос у крихітного створіння затремтів; а на очах забриніли сльози.

— Та ні, все гаразд, — заспокоїла я знервовану летючу жабку, але Гарбузик, який ще й досі тремтів після болотяної ванни, єхидно кахикнув і демонстративно сховався в рюкзаку.

— Головне, щоб ми не втрапили у пастку, швидко зацокотіла летюча жабка, наполохано озираючись навсібіч і намагаючись зрозуміти, звідки долинає Гарбузикове кахикання. — Це місце, де полюють подвійні барабульки, а страшнішого за них звіра немає у цілому Всесвіті!

— Подвійні барабульки? — зацікавився хлюсик. — Я ніколи не чув, щоб хтось такий водився у Фруктовій галактиці.

— Ой, — пропищала жабка, — вони з’явилися зовсім недавно. Підозрюють, що їх закинули космічні пірати з планети Морок. Я не можу вам передати, які огидні ці створіння.

Але тут погляд летючої жабки випадково впав на Гарбузика, що саме визирнув з рюкзака. Нещасне крихітне створіння зойкнуло і, склавши лапки, впало на землю.

Я підхопила легеньку, мов пір’їнка, зелену жабку і спробувала привести її до тями. За мить сердешне створіння розплющило очі і промовило:

— Навіщо ви тримаєте у себе цього страшного хижака? А може, ви зовсім не ті, за кого я вас мала? Може, вас підіслали оті хижі почвари? Тоді нам і справді кінець… — Промовивши останні слова, летюча жабка затулила лапками очі й гірко заридала.

— Це я страшний хижак?! — обурено вигукнув Гарбузик і вистрибнув з рюкзака на землю.

Вперше я бачила Гарбузика таким ображеним. Він став навпроти летючої жабки й, високо піднявши пухнастого хвоста, промовив:

— Яке, мняв, ви маєте право ображати, мняв, порядного кота?

— Кота? Хоча, заждіть, здається, ви трохи не такий, як ці подвійні барабульки. Ви… ви… не подвійний!

— Звичайно! — крикнув котик і почав нервово облизуватися. — Щоб ви знали, шановна жабко, я єдиний і неповторний кіт не лише на Землі, а й в усьому Всесвіті! І звинувачувати мене за злочини, вчинені якимись невідомими мені подвійними барабульками, щонайменше непорядно!