Читать «Таємниця Пурпурової планети» онлайн - страница 17

— Помиляєтесь, пане професоре, Оля з Гарбузиком були тут зовсім недавно, а от ви… невже ви забули?

— Ви, певно, жартуєте? Якби моя дочка здійснила космічну мандрівку, повірте, я б уже точно помітив, що вона на довгий час зникла з дому. А щодо мене — я серйозний учений, і мені ніколи подорожувати на далекі планети. До того ж я ще й досі сумніваюся, чи все це відбувається насправді, а чи уві сні.

І тато, як завжди, коли хвилювався, почав смикати себе за борідку.

— Гаразд, професоре, поговоримо про це згодом. А зараз я запрошую вас оглянути Пурпурову планету. Адже, коли до вас приїздять гості, ви їм показуєте найкрасивіші місця?

— Так, але ми й без того затрималися… Певно, на Землі нас вже розшукують…

— Не хвилюйтеся, професоре. За той час, що ви будете на нашій планеті, на Землі мине лише кілька годин, — заспокоїв тата Люм.

— А як же космопацюки? — захвилювалася я. — Вони можуть втекти.

— Та ні, вони не зрушать з місця. Хіба ти забула? Вони бояться живих рослин, як вогню. От чому вони так ненавидять нашу планету і хочуть її знищити, — пояснив Люм. — А ось і Дзиґа, — зрадів Люм і хитнув головою в бік великого смугастого помаранча, який почав повільно розпадатися на дві половинки, і звідти вистрибнула кумедна смарагдова мавпочка.

— Дзиґо! — радісно кинулась я назустріч своїй давній знайомій.

Та маленьке створіння з китичками на вухах і срібним дзвіночком, прив’язаним до хвостика, не поспішало. Мавпочка поважно підійшла до мене й урочисто промовила:

— Вітаю тебе, о відважна переможнице отруйних кокосів! — Проказавши це, мавпочка низько вклонилася й затрусила хвостиком. Дзвіночок на її хвостику дзвінко задзеленчав, а я не втрималася від сміху.

— Дзиґо, та це ж я, Оля. Навіщо всі ці церемонії?

Та Дзиґа продовжувала перелічувати всі мої подвиги, смішно загинаючи пальці на маленькій зморшкуватій долоньці.

— По-перше, ти надмухала повітряну кулю з жувальної гумки і перелетіла на ній через весь Фруктовий острів. По-друге, ти знайшла Печеру Трьох Кокосів. По-третє, ти звільнила Люма і випустила на волю золотокрилих метеликів. А без цих метеликів на нашій планеті не міг би вирости жоден плід, і всі ми загинули б.

Тато, що уважно прислухався до розповіді Дзиґи, вражено поглянув на мене і запитав:

— Невже все це правда?

— Так, — зізналася я. — Але спершу огляньмо Фруктовий острів і всю Пурпурову планету, і тоді ти все зрозумієш.

Я взяла тата за руку, Гарбузик знову сидів у мене за плечима у зручному рюкзаку. І тут я побачила, що Люм подає мені живу пульсуючу кульку, з якою я вирушала у свою першу мандрівку.

Я підставила свою долоню, кулька, немов краплина живого вогню, перекотилася мені на руку, нас підхопила вогняна круговерть, і ми полетіли.

Розділ восьмий

у якому ми бачимо будинки-квіти, а тато куштує чарівний соковий коктейль

Летіли ми зовсім низько над землею. Під нами проносилися дивовижні сади, сповнені небачених плодів, ріки й озера, в яких виблискувала і хлюпотіла то лимонно-жовта, то пурпурова, то смарагдово-зелена рідина.