Читать «Таємниця Пурпурової планети» онлайн - страница 16

Я вражено дивилася на смішне створіння, що розгублено кліпало маленькими намистинками очей. Куди подівся грізний повелитель космічних піратів?

Переді мною стояла невеличка на зріст істота, що скидалася на сіру мишу з облізлим хутром. Тоненький, мов шило, хвостик маленького гризуна, який ще недавно був Великим Володарем Темряви, дрібно тремтів, а голос у Краша виявився тоненький і писклявий.

— Благаю вас, не віддавайте мене на поталу отим мерзенним космопацюкам! Коли вони довідаються, що насправді я звичайний космомиш, то зітруть мене на порох!

Тато, який весь цей час пильно придивлявся до Краша, раптом усміхнувся і підняв його хутряну оболонку, що лежала на підлозі.

— Ви лише погляньте, який дотепний винахід! Ця шкіра-оболонка виготовлена з надчутливих сенсорних приймачів. Отже, Краш, одягнувши її, відчував будь-який рух, будь-яке коливання повітря. Крім того, ось тут, біля рота, вмонтовано спеціальний мікрофон, що підсилює писклявий голос космомиша й робить його грубим і хрипким. Цікаво, який талановитий учений виготовив цей маскувальний диво-одяг?

— Я… — стиха пропищав Краш.

— То ми з вами колеги? — запитав тато і пильно глянув у вічі підступного гризуна.

Краш опустив голову, а тоді просичав:

— А що мені залишалося робити? Ці кляті пацюки знищили на планеті Морок представників усіх інших видів. А мишей вони ненавиділи найдужче. Адже ми хоча й менші на зріст, та набагато кмітливіші за цих неповоротких опецькуватих ненажер! — Краш розлючено заскреготав зубами і вів далі:

— У нашій підпільній мишачій лабораторії я таємно опрацював і створив це захисне вбрання, щоб стати Великим Володарем Темряви. Завдяки надчутливим сенсорам я міг здолати будь-якого пацюка, а в моїй правій лапі було заховано лазерний бластер. Тож усі, хто не хотів мені коритися, відчули на собі його силу! І якби не цей огидний кіт… якби не страх до цих найлютіших ворогів усього мишачого племені, що передається з покоління в покоління, ви б ніколи не здолали Великого Володаря Темряви!

Вимовивши останні слова, Краш похмуро глянув на Гарбузика й засичав від безсилої люті.

Розділ сьомий

де тато сперечається з Люмом, смарагдова мавпочка Дзиґа перелічує мої подвиги і змушує мене зашарітися

Тепер, коли Краша було знешкоджено, я могла полегшено зітхнути й відпочити. Замкнувши підступного гризуна у капсулі, ми з Гарбузиком обережно спустилися по величезному ананасу донизу. Там на мене вже чекав усміхнений Люм.

Він скинув свій сяючий шолом і космоплащ, і я знову подумала про те, що відважний міжпланетний мандрівник, переможець космопіратів і рятівник фруктової цивілізації, схожий на звичайного земного хлопчика. От тільки очі в нього були дивовижної яскраво-зеленої барви, а густий чуб виблискував золотавим кольором.

— Професоре Чайка, Олю, Гарбузику, радий вас знову бачити на Пурпуровій планеті, — сказав Люм і уважно глянув на нас — певно, хотів переконатися, що Краш не завдав нам жодної шкоди.

— Я теж радий, що ви прийшли нам на допомогу, — озвався тато, — але я ніколи не бував на вашій планеті і впевнений, що моя дочка і кіт також тут уперше.