Читать «Таємниця Пурпурової планети» онлайн - страница 18

Ми побачили галявини, вкриті деревами-хатинами. Виявилося, що мешканці цієї планети не будують будинків, а вирощують їх такими, якими уявляють у своїх мріях.

Були тут будинки-квіти, подібні до збільшених у сто разів ромашок, соняшників, конвалій, лісових дзвіночків. І в кожному величезному дзвіночку, що висів на потужному стеблі, хтось жив.

Ось з однієї такої квітки-хатинки визирнуло усміхнене обличчя веснянкуватої дівчинки з білим, неначе льон, волоссям і синіми-синіми очима. Дівчинка щось весело крикнула нам і помахала рукою.

А ось будинок у вигляд і гриба-дощовика. Звідти вийшов бородатий чоловік, страшенно схожий на мого тата. От тільки колір волосся у нього був яскраво-червоний, і вдягнений той червонобо- родий дядечко був у смішну спідничку, пошиту з листя лотоса.

Ми наблизилися до високої гори. Та коли я придивилася, то зрозуміла, що це не гора, а піраміда, складена з персиків, слив, помаранчів, винограду та безлічі інших небачених фруктів.

На вершечку фруктової піраміди било джерело. Ми спустилися на невеличку площадку і скуштували сік, що дзюркотів безперервним струмочком. Здавалося, у цьому сокові поєднався смак і аромат безлічі ягід та фруктів.

І враз тато, котрий пив з пригорщі чарівний соковий коктейль, завмер, а тоді почав озиратися навсібіч, ніби щось пригадуючи.

Люм приземлився біля нас. На плечі в нього сиділа Дзиґа й уважно за всім спостерігала. Смарагдова мавпочка ніби намагалася запам’ятати кожну дрібницю. Можливо, це кумедне створіння згодом збиралося переказати нащадкам події нинішнього дня?

Розділ дев'ятий

де тато починає пригадувати давно минулі події, Краш тікає на планету Морок, а космопацюків відправляють на перевиховання

Несподівано тато нахилився до мене і почав пильно роздивлятися срібний медальйон, який тепер висів у мене на шиї.

— Олю, звідки у тебе мій оберіг? — спитав він і обережно торкнувся до медальйона.

— Тату, а хіба ти не знаєш, що він чарівний?

— Чарівний? Зачекай… — І тут мій тато натиснув на медальйоні якусь невидиму пружинку, верхня кришка відскочила, і татові на долоню впала маленька вишнева кісточка.

Люм глянув на тата своїми яскраво-зеленими, немов весняна трава, очима і спитав:

— А тепер ви згадали?

— Так! — вигукнув тато. — То, виходить, пригода з вишневою кісточкою була насправді? А я думав, що це сон, котрий я пам’ятаю з дитинства.

— Тату, яка пригода? Ти що, справді вже бував на Пурпуровій планеті?

— Зажди, я тобі все розповім…

Та в цю мить над моєю головою щось промайнуло, на мить затуливши Сонце. То пронеслася по небу прозора капсула, всередині якої я побачила Краша. Він знову був одягнений у своє маскувальне надчутливе фіолетове хутро.

Щоправда, я встигла помітити, як з-під фальшивої шкіри Великого Володаря Темряви визирає тоненький, мов шило, мишачий хвостик. Напевно, правитель планети Морок одягався похапцем, використавши момент, коли нас не було поряд.

Я думала, що Люм кинеться навздогін, та космічний мандрівець провів прозору капсулу поглядом і сказав слова, які я зрозуміла значно пізніше: