Читать «Таємниця Пурпурової планети» онлайн - страница 14

Розділ п'ятий

у якому Краш тікає в космічній капсулі, а ми з Гарбузиком стаємо міжзоряними рибалками

Я щодуху мчала коридором велетенського космічного корабля, притискаючи Гарбузика до грудей. Раптом кіт вирвався у мене з рук, підскочив до маленького, щільно припасованого до стіни люка і голосно нявкнув. Я спробувала відчинити кришку ка, та вона не піддавалася.

— Мняв-медальйон! — пролунало в моїх навушниках, і я зрозуміла, що саме час використати чарівні властивості медальйона.

Я приклала металеву круглу пластинку до кришки люка,

замружилася й зосередилася на одній думці: «Якщо цей люк не відчиниться, я не встигну врятувати тата»

Несподівано я відчула, що кришка люка спершу повільно зсунулася з місця, а тоді рвучко розчинилася. Я застрибнула крізь вузький отвір всередину невеличкої кімнатки. За мною кинувся вірний Гарбузик.

Та було запізно. Я побачила, як Краш, приставивши до спини тата бластер, увійшов до прозорої капсули, натиснув на якусь кнопку, і капсула відділилася від корабля й полинула у відкритий космос.

Треба було будь-якою ціною наздогнати підступного Краша. Я наблизилася до порожньої капсули, що стояла в кутку, заскочила всередину, а Гарбузик притулився біля мене. Щойно я сіла у м’яке крісло, переді мною заблимали різнокольорові лампочки на пульті управління.

Яка ж кнопка пускова? Може, оця, велика червона, зі стрілкою, спрямованою вгору? Гаразд, часу на роздуми немає. Я відчайдушно вдарила пальцем по червоній кнопці, у вухах у мене зашуміло, і ми з шаленою швидкістю полинули навздогін за капсулою Краша.

Раптом у моїх навушниках залунав голос Люма:

— Олю, обережно, Краш хоче збити тебе лазерним променем!

Попередження пролунало вчасно: іще мить — і наша капсула розлетілася б на друзки. Та я натиснула на синю кнопку зі стрілкою, скерованою ліворуч, нас з усього розгону хитнуло вбік. Промінь пролетів повз капсулу, не зачепивши її.

Чекати наступиш атаки я не збиралася — хтозна, чи пощастить мені знову ухилитися від удару. Якби ж зараз біля мене був Люм! Ну чому з усіх найнебезпечніших пригод я маю рятуватися сама?!

Щойно я про це подумала, як побачила, що мені назустріч летить мій золоточубий космічний приятель. У правій руці Люм тримав жмуток різнокольорових променів, а в тих променях, немов у велетенських рибальських сітях, заплутався ще недавно такий грізний бойовий космічний корабель рожевих пацюків.

Я голосно засміялася і раптом зрозуміла, що мені слід зробити — витягла вперед праву руку, на якій лежав медальйон, зосередилася і подумки віддала наказ.

Металевий кружечок на моїй долоні затріпотів, як живий, і враз із нього заструменіли різнокольорові сліпучі нитки-промені. Вони були не такі потужні, як ті, що їх тримав у руці Люм, але для того, щоб упіймати невеличку капсулу, на якій тікав Краш, їхньої сили було достатньо.

Не встигла я й оком змигнути, як промені з медальйона з усіх боків огорнули капсулу, і вона зупинилась ледь гойдаючись у різнобарвних променях, немов величезна піймана рибина.