Читать «Україна: історія» онлайн - страница 485

Побоюючись втратити грунт під ногами в час відродження національної самосвідомості на користь греко-католиків, «номенклатурна» Російська православна церква на Україні в січні 1990 р. перейменувала себе на Українську православну церкву, але залишилася під владою московського патріарха. Однак незабаром вона зіткнулася з іншою загрозою — навесні 1990 р. відновилася Українська автокефальна православна церква, заборонена від 1930-х років. На своєму синоді в червні клір, який відійшов від Московського патріархату, обрав Мстислава Скрипника, провідника УАПЦ на Заході, своїм патріархом. Отже, як і на політичній арені, плюралізм став фактом релігійного життя.

Призвичаївшись до системи, яка зберігала відносний порядок, піддавалася прогнозуванню і постійно контролювалася, комуністи заціпеніло і приголомшено реагували на розвиток подій у 1989 і на початку 1990 р. До того ж їхні справи, здавалося, дедалі гіршали. 28 вересня 1989 р. хворий Щербицький остаточно зійшов зі свого посту і незабаром помер. Надії комуністів на те, що його наступник Володимир Івашко зможе стабілізувати ситуацію, зникли, коли в липні 1990 р. він несподівано покинув українську компартію задля вищої партійної посади в Москві. Леонід Кравчук, колишній секретар ЦК з питань ідеології, був обраний головою республіканського парламенту, а Станіслав Гуренко став лідером республіканської компартії. Тим часом тисячі її членів стали виходити з цієї здеморалізованої організації. Наростаюча неприязнь народу до партії, яку щораз більше звинувачували у паразитизмі, вилилася в демонтажі численних пам'ятників Леніну на Західній Україні.

Однак, незважаючи на такий розвиток подій, які в усьому похитнули позиції номенклатури, було цілком зрозуміло, що комуністи й надалі контролюють всі важливі рівні влади в суспільстві. Тому коли 2—17 жовтня 1990 р. студенти провели в Києві голодування на підтримку українського суверенітету і домоглися відставки голови республіканської Ради Міністрів Віталія Масола, апарат вирішив, що настав час контрнаступу. Ознакою нового «твердого» курсу став, зокрема, арешт за явно надуманим звинуваченням Степана Хмари — депутата з Західної України, відомого своїми радикальними поглядами.

Тим часом серйозні недоліки, вміло загострені і використані партапаратом, ослабили табір прихильників змін на Україні. Після перших успіхів Рух через слабку організацію, відсутність свіжих ідей та міжусобиці почав утрачати наступальну ініціативу. До того ж поява багатьох політичних партій певною мірою сприяла розпорошенню демократичних сил.