Читать «Україна: історія» онлайн - страница 486

Опоненти українського суверенітету також використовували той факт, що протягом століть українці не мали змоги виробити почуття національної солідарності й територіальної єдності. А отже, їм було неважко зіграти на відмінностях поміж Східною і Західною Україною. У зрусифікованому Донбасі, а також у так званій Новоросії залунали голоси на захист ідеї відокремлення від України. У Закарпатті почали поширюватися думки про те, нібито місцеве населення є русинами, а не українцями. А Крим, здебільшого російський і повністю контрольований консерваторами, в той час проголосив свою автономію.

Навіть відродження релігійного життя мало певні негативні наслідки, оскільки відновилися давні сутички поміж греко-католиками та православними. Найгостріші конфлікти відбулися у західному регіоні, де питання збереження православ'я чи повернення до греко-католицизму часто розколювало церковні громади. Наростало напруження і в рамках православної церкви — в той час як одні вступали до відновленої УАПЦ, інші залишалися вірними підзвітній Москві Українській православній церкві.

Наприкінці 1990 і на початку 1991 р. не викликало сумнівів те, що ейфорія, оптимізм і активність, які характеризували попередні роки, значно спали, їх заступили побоювання щодо різкого погіршення економічної ситуації, яке чимало комуністів тлумачили як наслідок горбачовської політики. Тривожна двоїстість охопила багато аспектів життя на Україні і загалом в СРСР.

З одного боку, було очевидним, що п'ять років гласності спричинилися до епохальних змін. Дедалі більше людей визнавали, що комуністична ідеологія, цей наріжний камінь радянської системи, зазнала остаточного краху. Це ставило під сумнів правомірність претензій компартії на керівну роль у суспільстві і контроль над більшістю його багатств. Система ринкової економіки стала розглядатися зі зростаючою прихильністю. Відродження національної самосвідомості з антицентристським спрямуванням було добре помітним на Україні та в більшості республік. Але найбільш важливим убачається поступове зникнення психології страху, яка колись дозволяла меншості тероризувати більшість.

У залі засідань Верховної Ради України

З другого ж боку, радянське суспільство майже не просунулося вперед на шляху конкретних структурних змін. Як зазначалося вище, комуністи й надалі переважали у соціальному, економічному й політичному «істеблішменті». Вони перебували у, здавалося б, безпрограшній ситуації: за мінімальних реформ вони зберігали здатність повернути свої привілейовані позиції, а у випадку введення ринкових відносин їхнє становище давало їм можливість мати й тут переваги. Непохитною залишалася тиранія бюрократії. Пусті полиці крамниць зустрічали роздратованих споживачів. А ціни на всі товари й наявні послуги продовжували зростати до тривожного рівня. Не було дивним, що велика частка населення, особливо менш освічені робітники і селяни (не згадуючи вже про «твердолобих» комуністів), здавалося, була готовою схвалити повернення до старого курсу.