Читать «Україна: історія» онлайн - страница 484

Але Рух був не єдиною масовою демократичною течією, що з'явилася на Україні. У липні 1989 р. шахтарі русифікованого Донбасу провели масовий страйк, спрямований, зокрема, проти привілейованого становища комуністичної партії, що згодом охопив 250 тис. робітників. Спочатку донбасівці неохоче вступали у спілку з Рухом, вважаючи його надто націоналістичним. Але згодом — під час політичного страйку влітку 1990 p.,— завдяки прикладу більш національно свідомих шахтарів Львівської області розбіжності між шахтарями і Рухом зменшилися і вони знайшли спільну мову.

В атмосфері безпрецедентної активності Україна готувалася до своїх перших порівняно вільних виборів до парламенту і місцевих Рад, що відбулися в березні 1990 р. Здебільшого претендентами висувалися, з одного боку, «неформали» з новоствореного Демократичного блоку (він включав Рух, Українську Гельсінкську спілку, екологічні та інші організації), з іншого — кандидати від комуністичної партії. Останні переважали у засобах інформації, мали впливові позиції та великі фінансові ресурси. Демократи в свою чергу володіли наступальною ініціативою та спиралися на масовий ентузіазм та наростаючі антикомуністичні настрої.

Результати виборів були неоднозначними. Як і очікувалося, комуністи здобули більшість місць. Але й Демократичний блок мав успіхи, особливо на Західній Україні (де він переміг майже в усіх округах) і в Києві. Серед обраних були недавні політичні в'язні: Левко Лук'яненко, Вячеслав Чорновіл, Богдан і Михайло Горині, Ірина Калинець. Таким чином, з 450 місць у парламенті близько чверті відійшло до Демократичного блоку, однак комуністи контролювали більшість.

Незважаючи на певну перевагу, комуністи вперше зустрілися з легальною парламентською опозицією, що їх досить-таки збентежило. Й насправді, утворення нового парламенту стало подією великої історичної ваги. Перед тим ЦК Компартії України був головним інститутом політичної влади в республіці. Тепер Україна, як і інші країни світу, мала парламент, де обрані народом депутати, перебуваючи під допитливим наглядом громадськості, мали б представляти інтереси своїх виборців. І саме цей інститут тепер почав перебирати всю політичну владу в країні.

Використовуючи ейфорію цієї хвилини, Демократичний блок здобув визначну перемогу в парламенті: 16 липня 1990 р. з його ініціативи було прийнято Декларацію про державний суверенітет України, яка формально проголосила наміри її населення самому вирішувати свою долю.

Радикальні зміни на інших ділянках найбільше проявилися у релігійному житті. За умов різкої втрати привабливості комуністичною ідеологією релігійне життя швидко відроджувалося. На Західній Україні греко-католицька церква вийшла з «катакомб» і вимагала повернення свого попереднього статусу. Вона мала поважні причини для впевненості в успіху. Щораз зростаюча кількість західних українців — і молодих, і старших — відкрито поверталася до свого традиційного обряду. 26 січня 1990 р. греко-католицька ієрархія на чолі з єпископом Володимиром Стернюком скликала синод, який проголосив легалізацію українського греко-католицизму і висунув вимогу повернення його майна. У цей час близько 1500 західноукраїнських парафій повернулися до, греко-католицизму, а у квітні 1991 р. новообрана демократична Львівська міська рада, незважаючи на голосні протести православних, передала Святоюрську кафедру греко-католикам.