Читать «Україна: історія» онлайн - страница 483

Водночас із національно орієнтованою інтерпретацією українського минулого на хвилі широкої підтримки піднялася і національна символіка. На превелике обурення можновладців український національний жовто-блакитний прапор і гімн «Ще не вмерла Україна», офіційно суворо заборонені, почали з'являтися і лунати щораз частіше навесні 1989 р.— спочатку на Західній Україні, а згодом і в Києві. Багато українців прикріпили на свої груди національний символ — тризуб. Певною мірою національні символи немовби здійснювали подвійну функцію: вони були ознакою підтримки національного відродження і водночас зневаги до радянської системи.

Протягом 1989 р. повільно, але постійно наростаючий потік змін на Україні просунувся від сфери словесної критики до сфери політичних дій та сягнув критичної точки. Головний прорив було здійснено під час виборчої кампанії до союзного з'їзду народних депутатів, яка закінчилася 26 березня. За західними стандартами вибори на Україні навряд чи були вільними — мали місце і виборчі махінації, і залякування з боку партійного апарату. Незважаючи на це, «номенклатурні» кандидати зазнали чимало болючих поразок. У той же час спроби партапарату маніпулювати виборцями викликали глибоке обурення і підвели його опонентів до усвідомлення необхідності більш дбайливої підготовки до наступних виборчих кампаній.

Цього ж року «неформали», тобто різноманітні незареєстровані організації, розмножилися у великій кількості по всьому Радянському Союзу. Як і слід було очікувати, «неформали» на Україні, такі як Українська Гельсінкська спілка, «Товариство Лева», «Зелений світ», були більш активними у західних областях. А на початку 1989 р. члени цих організацій, підтримані київськими письменниками, заявили про створення Народного руху України за перебудову (згодом — Рух). До часу, коли ця організація провела 8—10 вересня 1989 р. свій установчий з'їзд у Києві, вона мала близько 280 тис. членів і щоденно зростала. Її програма обстоювала ідею суверенітету Української республіки, відродження української мови та культури, наголошувала на екологічних проблемах і підтримувала демократизацію політичної, суспільної і економічної системи. Особлива увага зверталася на необхідність солідарності всіх етнічних груп на Україні. Як наслідок, чимало росіян, євреїв і представників інших етнічних меншостей стали прихильниками цієї програми. Отже, Рух заявив про себе не як вузько націоналістична, а як широка соціальна, політична і національна течія. З появою Руху на Україні створилася докорінно нова політична ситуація: вперше від утвердження радянського режиму пролунав виклик монополії комуністичної партії на владу.

Хоча народна підтримка Руху швидко наростала, його осередки розташовувалися здебільшого на Західній Україні та у середовищі київської інтелігенції. У Східній та Південній Україні — регіонах, які партапарат і далі тримав у покорі, прихильників Руху було обмаль. Щоб поширити свій вплив, Рух звернувся до нового феномена доби гласності — масових демонстрацій. Перші такі демонстрації, які збирали від 50 до 200 тис. людей, відбулися у 1988—1989 pp. у Львові. Надалі вони стали частим явищем у Києві та інших містах України. Однак найбільшим був людський ланцюг, організований Рухом у день відзначення роковин Злуки У HP і ЗУНР — 21 січня 1990 р. У цій маніфестації, що простягнулася від Львова до Києва, брали участь близько 800 тис. чоловік.