Читать «Україна: історія» онлайн - страница 482

На Україні першу велику хвилю критики існуючої системи викликало широке невдоволення урядовим трактуванням чорнобильської катастрофи. Особливе обурення було спрямоване проти злочинної безпечності, з якою московські бюрократи та їхні колеги у Києві приймали рішення, що завдали трагічної шкоди населенню України. До того ж чорнобильське лихо відкрило людям очі на інші екологічні злочини — забруднення повітря, пересихання річок, зневоднення грунтів тощо. Жахливий стан навколишнього середовища, як і винищення населення у 1930—1940-х роках, великою мірою спричинили демографічний спад. Наприкінці 1980-х років стало відомо, що Україна є єдиною республікою, де смертність населення переважає народжуваність. Під тиском цих фактів навіть найлояльніші радянські громадяни засумнівалися у цінностях системи, в якій вони жили.

Із загостреним почуттям критицизму українці зосередились і на інших вадах. Зокрема, падіння статусу української мови спонукало провідних українських письменників не тільки до більш сміливих виступів задля виправлення становища, але й до заснування 11 лютого 1989 р. Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка — першої широкомасштабної організації в республіці, що перебувала поза партійним контролем. Одним із важливих наслідків численних дискусій та суперечок навколо цих проблем стало те, що чимало відомих письменників висунулися на чільне місце серед критиків існуючого стану речей взагалі.

Невдовзі розпочалися спроби заповнити численні «білі плями» української історії. Але це робили не історики, а знову-таки письменники і журналісти, які почали обговорювати теми, що довгий час були під забороною. Найбільш вражаючим прозрінням була правда про голодомор 1932—1933 pp., який радянська історіографія намагалася стерти з людської пам'яті. Разом із цим з'явилися повідомлення про відкриття масових поховань українців, розстріляних НКВС у 1930—1940-х роках. Усвідомлення міри фальсифікації недавньої історії України збудило інтерес і до багатьох явищ далекого історичного минулого. Зросло зацікавлення козацтвом як суто українським феноменом; спроби Мазепи розірвати з Москвою почали розглядатися скоріше як акт патріотизму, аніж як уособлення віроломства; боротьба українських урядів у 1917—1920 pp. за незалежність стала втіленням легітимних національних прагнень; навіть відверто антирадянська боротьба УПА здобувала зростаючі симпатії населення, особливо у західних областях.