Читать «Україна: історія» онлайн - страница 481

* * *

Головною функцією українських громад за кордоном, особливо на Заході, було збереження політичних і культурних надбань, а також народних традицій нерадянської України. Іншою метою був захист українських національних інтересів — за умов, коли співвітчизники в Радянській Україні були змушені мовчати. Якби не зусилля українців у діаспорі, про їхню батьківщину ніхто практично нічого й не знав би за межами СРСР. Не дивно, що відносини між Радянською Україною та діаспорою мали ворожий характер. Іммігранти першої хвилі були прив'язані до своїх церков, «ПО» були переважно войовничими націоналістами. І перші, й другі мали підстави дивитися на радянський режим принаймні з недовірою. В той же час радянська пропаганда постійно зображувала українців-іммігрантів як «прислужників капіталізму, фашизму та Риму». Тож на відміну від тих випадків, коли відносини між батьківщиною та діаспорою були взаємовигідними (згадаємо хоча б Вірменію), від стосунків, що склалися між українцями, не виграла жодна сторона. Українці в СРСР не змогли використати зарубіжні українські громади як вікна на Захід (до речі, вкрай необхідні), а українська діаспора була позбавлена притоку свіжих сил, якого вона дуже потребувала.

Незважаючи на те, що у переважній своїй більшості українці за кордоном повністю втяглися у вир місцевого життя й розчинилися в ньому, деякі й досі користуються моральними та іншими перевагами, що їх надає належність до певної етнічної громади. Однак час працює не на українську діаспору. Ті, хто майже або зовсім не бачив Україну, чимдалі байдужіють до всього українського. Масштаби асиміляції неухильно зростають. Залишається сподіватися, що українці за кордоном і на Україні зможуть розвинути плідні взаємини, доки ще є час бути корисними одне одному.

ПОСТСКРИПТУМ

У 1987 році, коли я закінчував писати цю книгу, становище на Україні, як і в усьому Радянському Союзі, було вкрай неясним. Боротьба між прихильниками старого режиму й реформаторами тільки-но розпочиналася, і важко було передбачити, куди схиляться шальки терезів.

Певна річ, чимало аномалій, притаманних українцям як нації, на яких я наголошував у своїй книзі, продовжують існувати й досі. Маю на увазі відсутність реального суверенітету, убогість потенційно багатої країни, занепад мови та національної культури тощо. Але сьогодні, після драматичних серпневих подій 1991 p., вже набагато легше усвідомити вагомість сучасного історичного моменту.

Як згадувалося вище, метою перебудови було модернізувати радянську систему, аби зберегти її. Але оскільки нововведення загрожували інтересам партійного апарату, його представники почали блокувати їх усюди, де можливо. На архіконсервативній Україні Щербицького це проявилося з особливою силою. Разом із тим вплив політики гласності був негайним та ефективним. Задумана з метою відновлення довір'я до режиму .і спонукання бюрократичних структур до активних дій, гласність привела до наслідків, яких Горбачов ніколи не очікував. Одне слово, гласність дійовіше проявилася у справжньому вибухові довгий час затамованих національних прагнень, ніж у формуванні підтримки для економічних реформ.