Читать «Скринька з секретом» онлайн - страница 30

«От що за дивний закон такий існує,— думав Дениско, — коли людина дивиться на тебе з симпатією, приязно, то й тобі вона подобається. А коли хтось на тебе дивиться косо, з неприязню, то ніяких добрих почуттів викликати в тебе не може».

Піднявшись на шостий поверх, Дениско побачив Пірата.

Той стояв біля підвіконня і ліниво мазюкав по ньому щіткою — фарбував.

Нараз одчинилися двері однієї з квартир і з них вискочила на площадку дебела жінка в халаті, з бігудями на голові, які були недбало прикриті квітчастою хустиною.

— Васю! — сердито гримнула вона. — Я ж сказала, нової щітки не брати! От убоїще! На!

Вона вихопила з рук Пірата щітку, кинула йому іншу, майже лису, сама деревинка, розмахнулася й вліпила синові потиличника, так що той трохи не дзьобнув носом підвіконня. Дениско ще встиг подумати, що вже чув цей голос на сходах. То вона кричала: «Самоуправство! Без дозволу».

Мить — і двері за нею зачинилися.

Дениско завмер. Його ніколи не били батьки. І йому стало боляче, наче це йому дали потиличника.

Пірат Вася обернувся і тільки тепер побачив Дениска. В очах його спалахнула злість.

— Чого вирячився?! У-у! — Пірат Вася замахнувся щіткою на Дениска і… вдарив нею у вікно. З брязкотом посипалося розбите скло.

Пірат Вася зблід і втягнув голову в плечі.

Двері квартири розчахнулися — вигулькнула Піратова мама.

— Що?!

Пірат Вася втупився у підлогу.

— Це я! Я! — поспішливо вигукнув Дениско. — Ненароком!..

Дебела жінка перевела на нього сердитий погляд.

— Нічого! Нічого! Буває! Вставимо! — пролунав згори веселий голос.

Дениско звів очі.

На верхній площадці стояв Петро Кирилович.

— Вставимо! Не хвилюйтесь! — повторив він, з усмішкою дивлячись на Піратову маму. — Не помиляється той, хто нічого не робить.

Жінка скривилась.

— Я… я на лікарняному! У мене ОРЗ! Від нас працює мій син! — І, демонстративно шморгнувши носом, грюкнула дверима.

Якусь хвилю всі троє мовчали — і Дениско, і Петро Кирилович, і Пірат Вася.

Потім Пірат Вася, не підводячи голови, тихо сказав:

— Це я!..

— Я бачив! — промовив Петро Кирилович. — Але добре, що ти признався…

Денискові він не сказав нічого. Він тільки знов усміхнувся і підморгнув йому. І зник — побіг кудись нагору.

А Дениско побіг униз. Серце його співало. Чи може бути щось краще, ніж усвідомлення власного благородства?

13. ВТЕЧА

Вже тижнів три, як нема від тата листів. Татова геологічна експедиція на далекому Уралі. Дениско і мама хвилюються. Тато завжди намагався регулярно надсилати листи з «поля». Де б він не був.

Щоранку, поснідавши, Дениско передусім бере ключа й біжить униз до поштової скриньки.

От і сьогодні…

Замок металево скреготнув, скринька одчинилася.

О! Є!

Разом з газетами Дениско витягнув і листа. Нарешті!

Та раптом він розгублено закліпав очима. На конверті друкованими літерами (на машинці) було:

«ДЕНИСКОВІ МИРОНЕНКУ

(особисто)»