Читать «Скринька з секретом» онлайн

Скринька з секретом

1. ЗАГАДКОВИЙ ЛИСТ

Дениско нудився.

Вони щойно переїхали у новий будинок. І тато відразу подався в експедицію, або, як це називають геологи, «у поле». Мама на роботі — в лікарні. А Дениско сам удома. Зараз канікули. У червні він з мамою був у діда в селі. У липні Дениско був у санаторії в Криму. А оце в серпні вони переїжджали в нову квартиру, і тепер — подітися нікуди.

І Дениско нудився. Бо що робити, як ти тут нікого ще не знаєш — усі друзі-товариші лишилися у протилежному кінці міста. Та й взагалі щось, здається, дітей у цьому здоровеннецькому дев’ятиповерховому будинку майже нема. Тобто у горі піску, що височіла посеред двору, длубалася малеча. І в колясках біля під’їзду пищали немовлята. Але нормальних, школярського віку хлопців, з якими можна було б пограти у футбол, не видно жодного.

Дениско самотньо тинявся зі своїм новеньким футбольним м’ячем, який позавчора купила йому мама, і не знав, що робити.

Правда, жив у їхньому будинку один хлопець, з яким Дениско спробував пограти у футбол ще до того, як мама купила м’яч. Хлопець ганяв по асфальту темний предмет — чи то камінь, чи то уламок дерева. Після одного з ударів предмет одскочив і підкотився до Дениска. Дениско підфутболив його і погнав перед собою. Хлопець надбіг, хотів одібрати, але Дениско його обвів і погнав далі. Хлопець був майже на голову вищий за Дениска. І йому стало, мабуть, прикро, що якась «малявка» переграє його, «солідняка». Хлопець підставив Денискові ніжку, і той з розгону ляпнувся на асфальт.

— Цирк поїхав, клоуни лишились! — презирливо хмикнув хлопець і подався геть.

Тільки тепер Дениско побачив, що вони грали у футбол зачерствілою цілушкою чорного хліба. Від цього розбите коліно, здавалося, заболіло ще більше.

Дениско не знав, як звуть хлопця, але подумки охрестив його Піратом. Той весь час ходив набурмосений, супив брови, від чого над переніссям бубнявіла гуля. І взагалі вигляд у нього був неприступний. Більше з ним у футбол Дениско не грав.

Вдома над Денисковим ліжком висить велика, на півстіни, географічна карта Радянського Союзу. Вся вона всіяна червоними зірочками. То мама позначила червоним олівцем місця, де бував з геологічними експедиціями Денисків тато. Увечері перед сном і вранці, як прокидається, Дениско завжди розглядає карту. Це вже стало звичкою. Тато змалку навчив його «читати карту», тобто розрізняти на ній моря й океани, ріки й озера, степи, пустелі і гори, тайгу і тундру… «Треба любити географію, бо це наша земля, на якій ми живемо, — говорив тато. — Географія й геологія — то науки про землю. Тільки географія про те, що на землі, а геологія — про те, що під землею».

І Дениско привчився дивитися на карту і уявляти собі далекі краї, зображені на ній. Татові розповіді, книжки й телепередачі (особливо «Клуб мандрівників») допомагали йому.

Уява малювала Денискові атомні криголами, а також упряжки оленів і собак на півночі за Полярним колом, і каравани верблюдів на півдні, у пустелі Каракуми, і плотогонів на заході, на Закарпатті, і будівників БАМу на сході, у Сибіру…