Читать «Скринька з секретом» онлайн - страница 32

У коридорі, відчуваючи, що Дениско не пручається, санітарка трохи ослабила руку.

Дениско щосили рвонувся, вирвався й стрімголов кинувся назад до дверей. Санітарка тільки ойкнула. Ойкнули й відвідувачі у передпокої. Але Дениско на це не зважив. Усім тілом вдарився у вихідні двері, вискочив на вулицю й щодуху побіг…

— Так. Більше тобі передачі носити не можна, — сказала увечері мама. — Ну, не сумуй, синку. Ти зробив усе, що міг. Молодець! І добре, що втік. Хворій тобі показуватися на очі таки не варто було… Авантюристи ми з тобою. Як не викручуйся, а неправда завжди вилізе… Ну, я щось придумаю. Завтра не зможу. Буду дуже зайнята. А от післязавтра…

14. ІГОР

Дениско дзвонив другий день. Він уже механічно набирав номер — знав його напам’ять. Але телефон мовчав. Ніхто не знімав трубки.

І от раптом нарешті…

— Алльо!

Дениско вирішив так: якщо відповість мама або тато, він говорити не буде, просто покладе трубку (навіть двокопієчник притискав пальцем, щоб у такому разі не проскочив).

Йому пощастило. Він почув хлоп’ячий голос.

— Ігор? — спитав Дениско. — Батьків дома нема?

— Нема. А хто це?

— Є розмова. Дуже серйозна.

— Хто це?

— Ти мене не знаєш. Але про це потім. Перша умова — батькам поки що нічого не кажи. Йдеться про них. Справа життя і… смерті. (Ці слова Дениско повторював подумки вже два дні.) Розумієш?

— Ні-ні. Не розумію… Хто це?

— Я ж сказав — ти мене не знаєш…

— Або кажи, хто ти, що таке, або… я… Я заявлю в міліцію.

— В міліцію, мабуть, доведеться заявляти якраз мені, а не тобі… отже…

Хлопчик на тому кінці дроту замовк. Дениско відчув, що Ігор злякався. І зрозумів, що можна натиснути дужче.

— Алло! Тільки не вирубуйся, чуєш! Не здумай класти трубку. Бо буде гірше. Всім. І твоїм батькам в першу чергу. Ти чуєш?

— Чую, — тихо сказав Ігор. — Що трапилося?

— Треба зустрітися. Причому негайно.

— Де?

— Ну… ну… хоча б… ну, біля станції метро Жовтнева. Це якраз на півдорозі од мене до тебе.

— Ні! Я не зможу!

— Чому?

— Це… це далеко. Мені так далеко не дозволяють…

«От! Мазунчик! Матусин синок!» — подумав Дениско, але, щоб не зіпсувати справу, вголос своїх почуттів не виказав.

— Ну гаразд. Я під’їду до тебе… Тільки як же… щоб не… У вас у дворі дитячий майданчик є?

— Є.

— А що там? Гойдалка? Каруселі? Грибочки.

— І гойдалка… І каруселі… І грибочки.

— Гойдалка одна?

— Одна.

— Чекай мене біля гойдалки. Я буду десь за хвилин сорок — п’ятдесят. Тільки не здумай кликати хлопців. Тобі особисто нічого не загрожує. А при свідках я говорити не буду. Тільки зірвеш справу, а справа, повторюю, серйозна. І стосується твоїх батьків. У них можуть бути великі неприємності.

— То, може, до батьків і звертайся…

— Ні. Це неможливо. Бо… бо вони — винні.

— В чому?

— Приїду — скажу.

— Добре. Як тебе звуть?

— Дениско… Не бійся, ніхто тебе не зачепить. Але… Ну, приїду — поговоримо. Бувай! — Дениско повісив трубку.

Розмова переконала Дениска, що Ігор зовсім не такий, як Пірат Вася. Боятися нічого, битися він не буде. От тільки те, що Ігоря далеко самого не пускають, справу ускладнювало. Як же він зможе тоді возити передачу в лікарню? А може, він так сказав, бо просто сам побоявся від’їжджати далеко від дому… Ну, там буде видно!