Читать «Скринька з секретом» онлайн - страница 28

Вперше в житті.

Холодний страх здавив Денискові горло. Йому здалося, що мама… не дихає…

Дениско підхопився, кинувся… І тут же побачив — дихає… Дихає!

На столі лежала записка.

«Дениску! Любий! Не буди мене, будь ласка!

Я лягла спати на світанні. Сніданок під подушкою.

Снідай і біжи погуляй. Наша таємниця на сходах.

Цілую.

Мама».

Снідай!

Хто б це снідав, як на сходах таємниця!

Швидко натягнувши штани, накинувши наопашки сорочку, Дениско побіг до вихідних дверей.

На сходах чувся якийсь гамір.

Тремтячими руками Дениско одчинив двері і…

Якби Дениско не чекав «таємниці», не був підготовлений, він би не повірив, що то сходи їхнього будинку. Він би подумав, що просто ночував у гостях, у чужому домі. Сходи були невпізнанні. Ще вчора стіни, а також поручні і сітка ліфта були пофарбовані у темний брудно-зелений колір, сходи й площадки заляпані такою ж фарбою. Шибки вікон на сходах брудні, забризкані білилами, якими фарбували лутки, рами і підвіконня.

Тепер і стіни, і поручні, і сітка ліфта були ніжно-блакитні, сходи й вікна чисті-чистісінькі. Але цього мало — на стінах висіли картини: пейзажі у рамках під склом. Кругом були вазони з кімнатними рослинами. З маленьких вазончиків, прикріплених до стін, до поручнів, до сітки ліфта, звисали виткі рослини: китайський плющ та інші, назв яких Дениско не знав. На площадці стояли по кутках фігурні керамічні навіть не вазони, а квадратні вази, чи що, в яких росли пальми, фікуси і якісь незвичайні ліани з величезним лапатим листям — філодендрони (це Дениско вже потім дізнався, як вони називаються). І біля всіх дверей лежали однаковісінькі гарненькі барвисті килимки для ніг. Ну не сходи, а зимовий сад у якомусь палаці.

Малознайомі Денискові дяді й тьоті з верхніх поверхів, незважаючи на ранню пору, збуджено товклися на сходах і галасували.

— Ну ти диви!

— Це ж треба!

— Ну театр!

— От чудасія!

Десь унизу хтось тонко верескнув неприємним голосом:

— Самоуправство!.. Без дозволу!… За це ще й…

Але голос одразу затюкали.

— Та хіба на добрі справи дозвіл питають?!

— От звикли, звикли на все дозволу чекати! Розпорядження! Директиви!.. Одвикайте! Не ті часи!

— Ініціативу виявляти треба!

Спершу Дениско збіг униз.

У під’їзді було ще краще, ніж на сходах. Ще більше квітів і картин. А над поштовими скриньками прямо на стіні величезними червоними літерами було написано:

«Бажаєм щастя досягти! Хай поштарі щодня нам з вами Приносять радісні листи І поздоровні телеграми!»

Потім Дениско побіг угору.

Найбільше людей зібралося на площадці третього поверху.

І тут Дениско завмер, вражений.

На третьому поверсі казка закінчувалася. Сходи, що вели на четвертий поверх, були брудні, заляпані, стіни зелені, як і до сьогоднішнього дня.

І різниця була така разюча, що аж подих перехоплювало — як можна було раніше так жити?..

На зеленій стіні, що межувала з ніжно-блакитною, був наклеєний аркушик паперу.

«Дорогі сусіди з вищих поверхів! Якщо ви хочете, щоб у вас було так само, як і в нас, звертайтеся у сьому квартиру. Є й фарба, і вазони, і естампи — все можна замовити за недорогу ціну. Порадьтеся, вирішуйте!»