Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 73
Всеволод Нестайко
Махнув Роман-Отаман досадливо:
— Ех! Чого я перший не побажав?!
Усміхнувся чародій Будьласка:
— А ти бажай, чого там…
— А ви зробите? — недовірливо глянув Роман-Отаман.
— Авжеж!
— Ну… ну тоді мені… військо непереможне. Щоб я ним командував.
— Будь ласка! — сказав чародій. І знову змахнув рукою. І знову розчахнулося небо, погасло сонце. Гурр-гурр! — прокотився грім серед темряви непроглядної.
А коли засвітилося сонце, побачили всі — стоять вони серед поля квітучого. Палаців уже нема. А по полю з гуркотом сунуть танки і бронетранспортери. А над ними вертольоти бойові.
Завис головний вертоліт над Романом-Отаманом, відчинилися дверцята, вилетіла-загойдалася мотузяна драбина, і хтось загукав у мегафош
— Сідайте, пане-товаришу головнокомандуючий! Їдьмо на війну!
Реготнув щасливо Роман-Отаман, схопився за драбину, подерся вгору.
І за мить прогуркотіли у небі вертольоти, а на землі танки й бронетраспортери і зникли.
— Ну, а тепер ви! — звернувся до всіх інших чародій. — Давайте, бажайте, не соромтесь!
Закричали-загорлали всі навперебій, бажання свої вигукуючи.
— Будь ласка!.. Будь ласка!.. Будь ласка!.. — заусміхався чародій і рукою тільки — мах, мах, мах…
Знову розчахнулося небо, погасло сонце і загуркотіло багатократно у темряві.
А коли засяяло знову сонце, на квітучому полі добра всякого було — ні в казці сказати, ні пером описати.
Загаласували радісно всі, кинулися кожний до свого.
Лише Грайлик стояв осторонь розгублений. Позаяк не встиг нічого придумати, вигукнути, йому хотілося, щоб було цікаво й весело. А як його вигукувати — хтозна. Неконкретне бажання.
Чародій серед того щасливого галасу, мабуть, не побачив Грайлика, бо навіть не глянув на нього. Тільки дивився на ту святкову веремію і усміхався задоволено. Звичайно, це приємно — робити комусь радість.
І раптом…
РОЗДІЛ II
Ніхто, крім Грайлика, мабуть, і не помітив, як з’явився враз на полі незнайомий захеканий дідок. Сиве волосся на всі боки сторчма, борода у реп’яхах, брови насуплені, очі сердиті. Сам маленький, а чоботи великі. І рукавиці на руках теж великі. Чоботи порепані, а рукавиці брудні. І весь якийсь неохайний. Не те, що чародій Будьласка, на якому все чистеньке і гарне.
Неоковирний дідок, важко сопучи, підбіг майже впритул до Грайлика, глянув на нього пильним поглядом, потім перевів погляд на щасливих дитиндівців, що підскакували біля своїх діючих дитячих автомашин, відеомагнітофонів, чудернацьких ігор та усяких інших омріяних радостей, похмуро буркнув: «Не треба!» — і махнув правицею справа наліво.
1 вмить усе оте багатство зникло, наче дід змахнув його рукою.
— Ой! — розпачливо розляглося по полю.
Дід ще раз махнув рукою, і всі дитиндівці теж зникли. А тоді зник і сам дід.
На полі лишилися тільки Грайлик та чародій Будьласка.
— Ой! — зойкнув Грайлик. — Хто це? Що він наробив?
Чародій досадливо махнув рукою:
— Та!.. Очі б мої його не бачили!.. То чаклун Нетреба. Ну й зловредний тип! Все мені псує, перебаранчає, нічого не дає зробити до ладу. Але на цей раз він запізнився, тим хлопцям я все-таки встиг зробити.
