Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 72

І це було наче сигналом. Спершу рипнули одні двері, потім інші, потім ще і ще… І незабаром на останньому поверсі біля горища потроху зібралася майже вся Дитиндія, яких повигонила з квартир Нудота Петрівна.

Вони сиділи на сходах біля замкнених горищних дверей і мовчали.

— От погода! — сказала нарешті Галочка.

— Ага… — зітхнув Грайлик.

— У таку погоду тільки спати, накрившись в головою, добре, — сказав Миня.

— Але не будеш же лежати під ковдрою день і ніч, — сказав Женя-Жменя.

— Можна було б у війну пограти, так ніде, — сказав Роман-Отаман.

І знову всі замовкли.

Нудота Петрівна стояла у темному кутку і зловтішно мружила зелені очі.

— Ех, була б у мене чарівна паличка, прогнав би ту противну Нудоту Петрівну. Ну чого вона до нас причепилася?! — вигукнув Грайлик.

— Та де ж узяти чарівну паличку… — зітхнув Чух.

І тут раптом клацнув замок, горищні двері рипнули, прочинилися, і вийшов якийсь незнайомий дядечко. Кругловидий, рум’яний, усміхнений, з лагідно-блискучими очима.

Всі вражено завмерли.

А він обвів їх привітним поглядом і спитав:

— Що? Нудно, панове дитиндівці?.. Дошкуляє Нудота Петрівна?.. Ну, ми її зараз попросимо. Нудото Петрівно! Будь ласка! — дядечко зробив рукою широкий жест, і Нудота Петрівна зникла.

Дитиндівці тільки роти пороззявляли. Одразу стало цікаво.

А дядечко далі усміхається лагідно:

— Ну що для вас ще зробити?

— А… а ви хто такий? — насмілився спитати Грайлик.

— Не бачите, чи що? — ображено закопилив губу дядечко. — Чародій. Чародій Будьласка. Роблю чари на замовлення.

Перезирнулися всі. О! Це ж якраз те, що треба!

— А що ви можете? — вихопився першим Чух. Недарма ж він Чух — Чужекало-Хочукало. Йому завжди більше всіх треба.

Усміхнувся чародій Будьласка поблажливої

— Що можу? Все можу. Все на світі.

Знову перезирнулися дитинці. А тоді застигли на мить — задумалися: що б його такого побажати….

— Щоб погода була гарна — сонячна! — вигукнув Грайлик.

— Нема питань! Уже готово! Будь ласка!

— Як?! — не повірив Грайлик.

— А біжіть подивіться!

Сипонули всі сходами вниз — аж загуркотіло.

Вискочили з під’їзду, дивляться — справді дощу немає, сонце на небі сяє, пташки на вмитих деревах співають-заливаються. Сонячні зайчики від калюж по всій Дитиндії розбігаються — аж очам боляче.

Радісно застрибали-затанцювали по калюжах дитиндівці разом із сонячними зайчиками. Бо ж любо як на сонці після дощу!

А чародій Будьласка вже на ганку стоїть, усміхається.

Кинулися до нього дитиндівці. Обступили.

— Ну давайте, не соромтесь! — підбадьорив їх чародій Будьласка.

— Мені палац здоровенннцький королівський! — вигукнув Чух.

—І мені, і мені королівський палац! — вигукнув Миня.

— Будь ласка! Будь ласка! — усміхнувся чародій. Рукою двічі змахнув.

Розчахнулося на мить небо, погасло сонце.

Гурр-гурр! — прокотився грім серед темряви непроглядної.

А коли знову засвітилося сонце, побачили всі — стоять вони разом з чародієм серед поля квітучого, між двох палаців королівських здоровенницьких. На фасаді одного «Чух» написано, на фасаді другого — «Миня».

Заверещали Чух і Миня від радості, кинулися до своїх палаців, зникли всередині.