Читать «Казкові пригоди Грайлика» онлайн - страница 86
Всеволод Нестайко
— Та ти що! — вигукнув Женя-Жменя. — Ми з Макаром дружимо, живемо — не тужимо.
— Він нас, навпаки, охороняє, щоб на нас ніхто лихий не напав, — сказав Іван-Сумніван.
— А «Колонія Макаронія» — то ми самі написали, — сказала Галочка. — Це Іван-Сумніван придумав. І ми називаємо себе колоністи-макароністи. Макар нам і їсти готує. Та як смачно! Бо ми ще самі не дуже вміємо. Але вчимося, і сьогодні я першу вечерю варитиму.
— А де ж ваш дід Нетреба? — озирнувся Грайлик.
— Кудись подався. Сказав, що буде нам сюрприз, — мовила Галочка.
І тут здаля почувся голос Макара Телятника:
— Прибули! Прибули!
Всі кинулися до золотої брами.
РОЗДІЛ X
Біля золотої брами стояв дід Нетреба, а поряд з ним скуйовджені, у синцях та подряпинах, у подертому одязі, жалюгідні й нещасні Чух, Миня і Роман-Отаман.
— Ледве відбив. Ще трохи — і не встиг би, — похитав головою дід Нетреба.
Що ж виявилося?
А виявилося, що на королівські палаци Чуха і Мині напали шкуродери-мародери. То були страшні казкові створіння — з вовчими головами, волохатими мавпячими тулубами і свинячими хвостами. А замість рук — пазуристі лапи шулік.
Коли у розкішному королівському палаці живе самотній зажерливий господар, хтось та кине на нього хиже око. Та ще коли навколо шастають шкуродери-мародери.
І на військо Романа-Отамана напало те ж саме плем’я шкуродерів-мародерів. Оскільки воно було казкове, ніякі танки, вертольоти, ніяка людська зброя нічого з ними зробити не могли.
— Ну, слава Богу, що все позаду, — сказала Галочка. — Так добре, що ми знову всі вкупі, всі разом. Ходімте швиденько обідати. А то все прохолоне.
Грайлик глянув на діда Нетребу і раптом побачив, які в нього гарні, усміхнено-добрі очі.
І подумав: «Виходить, не обов’язково той, хто тобі каже: «Не треба!» — твій ворог. А той, хто для тебе все — будь ласка! — робить тобі добро».
І тут несподівано з неба почулося:
— І все-таки я чародій! Будь ласка!
Спалахнуло, загуркотіло… І в тому гуркоті почувся регіт чаклуна Жартуна-Реготуна:
— Га-га-га-га-га!..
І вмить зникли і дід Нетреба, і Макар Телятник, і Колонія Макаронія, і вся Куматенега…
РОЗДІЛ XI
Вони сиділи на сходах біля горища.
А у горищних дверях стояв усміхнений кругловидий дядечко.
— Ну, так що для вас ще зробити?
Першим отямився Грайлик.
— Не треба! — відчайдушно вигукнув він.
— Не треба! Не треба! Не треба! — закричали всі.
І тут на сходах з’явилася двірничка.
— А що тут робиться, йолі-палі? — грізно вигукнула вона і посунула до дядечка. — Ви хто такий? Чого дітей мені лякаєте?! От я зараз міліцію викличу!
Кругловидий дядечко враз перестав усміхатися, позадкував-позадкував і несподівано зник, наче й не було.
А всі дитиндівці сипонули сходами вниз на вулицю, де сяяло сонце, галасливо щебетали пташки і весело стрибали по калюжах сонячні зайчики.
Але ніякий чародій не мав до цього аніякісінького відношення.
Просто надворі перехмарилося, і визирнуло сонце.
