Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 27

слухаю». «Музику? Ну, музику, може, й можна», — каже Боря невпевнено, ніби

сумніваючися, чи так можна: нікого не чекати, а слухати музику, чи, може, все-таки краще

чекати на нього, а якщо вже тут музика, то її й без того почуєш. «Точно не чекаєш? То він

що, зовсім тебе не любить? Таку красиву не любить?» Боря дивиться на мене із непідробним

співчуттям, присувається ближче, я можу схилити голову на його плече, заплющити очі, тоді

буде затишно й зручно, але не хочеться. І ми просто разом слухаємо музику, дуже довго, а

може, й не довго, просто я вже не знаю, що відбувається з часом, може, часу більше немає.

«Ну, мені пора», — раптом каже Боря, схоплюється і вже поривається кудись іти, але раптом

нахиляється і каже мені на вухо: «Он той, із гітарою, так він завтра буде з ментами

розбиратися. Точно. Виженуть його. Бо він їм там не проплатив за місце. Я тут усе знаю.

Усікаєш?» «Усікаю», — кажу я уже в спину Борі, який іде так, ніби щось загубив, але що

саме, не пам'ятає, або забув, куди йому йти і бурмоче: «я подумаю, Боже всевышний». І я

собі мислю, що, може, й мені слід зробити те саме.

Ніхто не може мені закинути неповаги та нелюбові до батьківщини. Хоча до дочки Ієфая

мені далеко. І в цій справі, і в інших. А якщо вже про дочку Ієфая, то йшлося насправді не

так про любов до батьківщини, як про гарячкового чоловіка, нерозважні обіцянки та жінку з

великим серцем. Але нелюбові до батьківщини мені все одно ніхто не закине.

І во віки віків. Хтось про когось думає, а хтось когось уже навіть не пам'ятає. Я випорпую

монети з кишені й розумію, що мені ні на що їх не вистачить. Ні на що. Може, це й краще.

Можна віддати їх комусь із численних жебраків у цьому переході. Віддати останнє й

залишитися без нічого і без нікого. Але із собою. Ми підемо зі мною в кіно. Ми підемо зі

мною кататися в метро. Ми підемо зі мною їсти фруктове морозиво. Ми підемо зі мною до

бару пити гаряче вино. Ми підемо зі мною в порт дивитися на кораблі. Ми підемо зі мною до

магазину купити кефіру Ми підемо зі мною на пошту й купимо телефонну картку. Ми

телефонуватимемо спершу знайомим людям, а потім незнайомим. Може, хтось підніме

трубку і скаже нам щось добре і підбадьорливе. Потім ми зі мною підемо вулицею з

відчуттям, що все у нас складається якнайкраще.

Коли закінчується літо пісок на приморських пляжах білішає коли закінчується літо

закінчуються пляжні любові вони везуть із собою додому спогади про них в кишенях губи

твої пахнуть динями та абрикосами руки твої витягуються на багато кілометрів щоб мене

обійняти востаннє я думаю що у твоєму волоссі ще є морська сіль але швидко її не буде вона

вимиється міською водою ти будеш мене згадувати ти будеш за мною скучати я не знаю чи я

запитую чи стверджую хіба не все одно я заздрю піскові бо твої сліди ще залишаються на

ньому заздрю поїздові який може відвезти тебе куди ти хочеш заздрю подушці на яку ти

опускаєш голову заздрю твоїм снам у яких ти солодко усміхаєшся заздрю асфальтові по

якому ти ходитимеш заздрю ескалаторам на які ти так довірливо ступаєш не дивлячися під