Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 28

ноги вони везуть тебе глибоко під землю заздрю людям які можуть тебе бачити щодня яким

не треба попередньо домовлятися з тобою про зустріч які просто приходять до тебе в гості

заздрю твоїй матері вона знає тебе найдовше

Сьогодні Я бачила в метро сивого дідуся, що плакав. Сльози не встигали викочуватись у

нього з очей, бо він підбирав їх пальцями, підіймаючи окуляри, хоча навіть якби сльози

викочувалися, то все одно губилися б у глибоких зморшках його щік. І я думаю про те, що

завжди я отак спостерігаю за людьми, про яких нічого не знаю, бо бачу їх уперше та

востаннє, і мене вражають чи ранять їхні історії, про які я теж нічого не знаю.

Якісь ідіоти женуться за мною вулицею і жбурляють у мене камінням. Я пес, маленький

чорний цуцик, мені важко бігти, тому що я тільки недавно навчився бігати, раніше у мене

виходило тільки ходити, перевалюючися з боку на бік, бо я не вмів зберігати рівноваги.

Мабуть, це тому, що я дуже маленький і тільки нещодавно почав жити без мами. Я не знаю,

де мама, мабуть, вона залишилась жити там, де я народився, але я не знаю, де це. Моїх

братиків віддали іншим людям, яким вони сподобалися. Я нікому не сподобався, можливо, я

не дуже гарний як на людське око, я цього теж не знаю. Думаю, що моїй мамі я подобався,

мабуть, вона хотіла би, щоби я з нею залишився, тільки цього не хотів її господар, бо він не

може жити у двокімнатній квартирі на десятому поверсі, де двоє собак, і кіт, і хом'як, і

папуга із зеленим хвостом, який смішно кричить на господаря. Тому мене треба було комусь

віддати, а що мене ніхто не захотів узяти, мене довелося винести надвір і посадити біля

контейнерів зі сміттям, аби мене хтось підібрав. Я не знаю, що таке «підібрати». Мабуть,

хтось мав би привести мене до себе додому і знайти мені іншу маму, і щоб у неї було

молоко, і щоб я міг їсти досхочу, і щоб у неї була довга шерсть, у якій тепло спати, бо мені

треба багато спати, щоб рости і вміти зберігати рівновагу, бо рівновага дуже потрібна

собакам, і людям також. Мені не подобалося сидіти біля контейнерів зі сміттям, бо було

холодно, накрапав дощик і шерсть у мене змокла. І запах був поганий від цих контейнерів,

смердючий і кислий, а мені так хотілося, щоб запахло молоком і моєю мамою, і щоб не було

мокро, і щоб можна було згорнутися в клубочок, уткнутися носом у її шерсть і міцно й довго

спати. Я думаю, мама також без мене сумує, вона дуже не хотіла, щоб мене несли до

контейнера, і жалібно дивилась на господаря, але нічого не просила, бо, мабуть, знала, що це

не допоможе. Мені стає дуже холодно й сумно, я починаю тихенько плакати, потім

голосніше, мене все одно ніхто не чує. І не бачить, бо надворі стає все темніше, цікаво,

навіщо господар виніс мене сюди увечері — мене ж ніхто не побачить і не зможе підібрати...

Здається, я спав і спав довго, не знаю, як мені вдалося заснути на такому холоді й без мами,

може, це тому, що я дуже довго плакав і втомився плакати, і заснув — сам не знаю, як це

сталося. Тепер мені хочеться їсти, тільки тут їсти нічого, я пожував трохи трави, мені так