Читать «Роман про Батьківщину» онлайн

Дзвінка Матіяш

Роман про батьківщину

тим, кого люблю

ducle et decorum est pro patria mori

«Ще Красна Армія пройде по нашій вулиці, ось побачите», — каже тато нервово й

вимикає радіо, тому що все одно нічого не чути, бо глушать. Я думаю, що це, мабуть, буде

страшно, коли Красна армія йтиме нашою вулицею, і як солдати на ній помістяться, бо наша

вулиця вузенька, і навіщо їм це буде треба, й куди вони йтимуть, і що робитимуть, я не знаю,

мабуть, це буде щось погане, якщо їх буде багато, то й поготів. Мені цікаво, коли саме це

буде, може, нешвидко, і чи треба буде ховатися, і як пізнати, що це саме Красна Армія, а не

якась інша, я не знаю. І чим Красна Армія гірша за інші армії. І чому вона Красна — красна

може бути дівчина, а не армія. Я запитала про це в тата, він засміявся і сказав, що «красна»

— це російською «червона». Мені дивно, що армію так назвали, я спитала, чи є Зелена армія

або Синя, тато знову сміється і каже, що тепер немає, принаймні він не чув. Коли радіо

глушать, тато завжди дуже нервовий, мені теж не дуже подобається, коли всередині

радіоприймача щось починає вити, шипіти і слів, які дуже чітко вимовляє незнайома жінка,

вже не чути, хоча я й без того знаю, що вона має сказати «говорить радіо свобода», тому що

вона говорить це завжди, і, коли не глушать, її чути. Я не знаю, навіщо глушать і навіщо,

щоб люди нічого не чули, здається, в цьому є якась несправедливість, і це якось пов'язано з

Красною Армією і, може, навіть із її появою на нашій вулиці. Але я не хочу запитувати про

це в тата, він і так дуже нервовий.

Іще я думаю, що на нашій вулиці колись обов'язково буде метро, хтось також про це казав,

може, навіть тато. «Ще сюди метро дотягнуть, на нашу вулицю, ось побачите». Метро мені

подобається, тому я хочу, щоб його сюди дотягнули, мені дуже подобається їздити в метро,

правда, я не знаю, чи залишиться на нашій вулиці, де гуляти, якщо метро буде наземне, і чи

не заважатиме мені будівництво ходити до магазину та в інших справах, які у мене часом

з'являються. Іще я думаю, і ця думка мене дуже втішає, що коли на нашій вулиці буде метро,

Красній Армії вже не буде кудою йти. І тоді можна буде жити спокійно.

Тато вмикає радіоприймач на всю потужність, бо йому здається, що так він більше почує.

Більше чути тільки ревіння і свист глушильників. Тато нервово бігає по кухні, в одній руці в

нього хліб із маслом, у другій — горня з розчинною кавою. Бабуні не подобається, що тато

такий нервовий, вона каже йому: «Сядь, поїж спокійно, чого туди-сюди носишся?». Тато

відмахується від Бабуні, лівим вухом він майже притулився до радіоприймача, що стоїть на

холодильнику, бо більше його ніде поставити. Отак-от згорбившися, він намагається пити

каву й кусати хліб із маслом. І слухати радіо свободу. Бабуні не подобається, що тато так

стоїть, не подобається, що він махає на неї рукою, мовляв, нічого не чути, не заважайте.

Бабуня гнівається: «Сину, ти мене зовсім не слухаєш, дати б тобі доброї лупки, тоді знав би.

Кому кажу: сідай до столу». Тато знову махає рукою, Бабуня гнівається: «Ти чого на матір