Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 10

дуже гірко їсти.

У мене є лаковані черевики із великими пряжками і на підборах. Їх приніс татові хтось зі

знайомих на роботі. Я приходжу в них до школи. Діти сміються з мене. Одна дівчинка

скликає всіх, щоб вони подивилися на мої черевики. Я сиджу за партою, підібгавши ноги.

Вони товчуться навколо мене, дихають мені у вуха, смикають за рукави і кажуть, що хочуть

подивитися на мої черевики, тому я повинна встати і вийти з-за парти.

Я кручу головою і кажу, що не встану. Вони кажуть ти дурочка встань ми тобі нічого не

зробимо я починаю плакати бо хочу щоб вони пішли і більше мене не чіпали я затуляю

обличчя руками я плачу хтось смикає мене за рукав ти плачеш і намагається відірвати руки

мені від обличчя я притискаю долоні до щік ще сильніше кінчики пальців натискають на

брови вони шепочуться вона плаче мабуть радяться чи залишити мене в спокої чи ні. Добре,

що вони йдуть. Я дивлюся крізь пальці, але нікого немає. Хочу щоб ніхто мене не бачив не

хочу ходити до школи. Ніколи більше не прийду до школи. Я не казатиму Бабуні, що вони

сміялися із мене за черевики, бо вона сумуватиме і в неї болітиме серце. І в неї немає інших

черевиків, які вона могла би мені дати. У тата також немає для мене інших черевиків. Тато

також дуже засмутився б. Я підіймаюсь на четвертий поверх — останній, сідаю на залізних

сходах на горище і плачу. Дзвенить дзвінок, мені набридає плакати, я з'їжджаю перилами

вниз і зовсім не боюся, що можу впасти. Дивлюся на пряжки своїх лакованих черевиків і

думаю, що вони дуже мені подобаються. Справді.

Я дуже чекала літа бо тоді мають початися канікули і можна буде не ходити до школи. Я

кажу Бабуні що одного класу мені напевно вистачить що мені дуже нецікаво у школі я і так

вмію читати й рахувати і писати також тільки у мене дуже поганий почерк і всі зошити в

ляпках бо чорнило постійно виливається у мене з ручки навіть не знаю через що Бабуня каже

що ж ти робитимеш дитино

Я кажу що буду працювати тому що тато працює і більшість людей працюють звичайно я

можу сидіти вдома і далі й малювати квіти на картоні але я хотіла би працювати і тоді в мене

вже напевно не буде часу ходити до школи

Бабуня сміється ким же ти будеш працювати

Я довго думаю над цим запитанням тому що я справді не знаю що я могла би робити і що я

вмію бо здається я вмію дуже небагато Я хотіла би працювати в магазині і продавати хліб

спершу я хотіла сказати що цукерки але потім вирішила що Бабуня подумає що це я тільки

задля того щоб наїстись солодкого донесхочу тому краще вже хліб

Бабуня хитає головою там треба знати таблицю множення і багато й швидко рахувати

Іаблиці множення ми ще не вчили, принаймні я такого не пригадую

А коли вчать табличку множення запитую в Бабуні

У другому класі каже Бабуня і ми домовляємося що я іще рік повчуся в школі вивчу

таблицю множення і тоді вже зможу працювати в магазині Може я тоді продаватиму тільки

цукерки більше нічого.

* * *

Коли мені холодно, я починаю думати про свою батьківщину, себто про країну, в якій живу.