Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 11

Але там також не завжди тепло. Я шукаю місця, де можна зігрітися. І думаю про гарячий чай

або каву, про щось, що зігріває. Руки, очі, сплетені тіла. Щоб зігрівати одне одного, ми

роздягаємось і ділимося теплом своєї шкіри. Твоя шкіра пахне молоком, моя —

помаранчевими шкірками. Ми дихаємо одне біля одного й уже не можемо розрізнити наших

подихів. Ми стаємо дуже однакові, ми стаємо однією шкірою.

Часом мені серед ночі хочеться їсти, тоді я встаю і навшпиньки босоніж, щоб нікого не

збудити, прокрадаюся на кухню і шукаю в холодильнику сир і масло, щоб зробити собі

канапку. Я повертаюся з канапкою до ліжка, жую її в темряві й навіть не бачу, що я їм. І

зовсім не відчуваю смаку. Сьогодні вночі мені приснилося, що моє ліжко засипане чорними,

навдивовижу смачними, оливками. Оливки котилися простирадлом, зупинялися між моїми

пальцями, найбільше їх було в ногах, пальцями ніг можна було їх намацувати. Я

прокинулась і подумала, що тепер четверта ночі, ні, вже ранку. Подивилася на годинник,

циферблат якого світиться в темряві, і справді, була четверта година. Мені подобається знати

щось наперед. А наступної ночі приснилося, що в мене народився син. Я прокинулась від

власного сміху, я так радісно сміялась, бо в тому сні я була дуже щаслива.

Я згортаюсь у ліжку клубочком і розповідаю собі казку. Це я у гніздечку, тут тепло і зовсім

не страшно. Я думаю, що я маленьке каченя, — може, навіть не гидке. Може, з мене виросте

хтось гарний.

Як я живу іноді

Я слухаю кроки людей, які ходять вулицями, і намагаюся почути ті, які мені потрібні, але їх

не чую. Я перетворююся на слух. Мені здається, що я слухаю очима, грудьми, сонячним

сплетінням, пальцями. Я сплітаю й розплітаю пальці. Кроки на поверх вище не ті. Кроки

через стіну справа не ті. Кроки під моїм вікном і бризки сміху також не ті.

Мої пальці — годинникові стрілки, що відраховують час; вони рухаються і пєю швидкістю,

з якою я хочу. Мій час сьогодні тягнеться дуже повільно, чк розтоплений голландський сир.

Іноді я хочу зупинити час, тоді мої пальці міцно-міцно обіймають одні одних, але це не

завжди допомагає. Люди не фотографують речей, яких не бачать. Навколо є дуже багато

речей, яких нам не видно. Речі від нас ховаються, вони затуляють долонями свої обличчя і

стають невидимими.

Не можу розмовляти, мені важко багато говорити. Чому люди хочуть, щоб їм багато

розповідали.

Люди відчувають набагато більше, ніж говорять. Це ти так кажеш, і я з тобою погоджуюсь.

Багато хто так думає, але не каже. Багато хто так не думає. Багато хто не думає про те, що

відчуває. Це дуже небезпечно. Все атрофується. Якісь серцеві м'язи — ті, що відповідають за

почуття. Людина без почуттів — це людина без властивостей. Щось назавжди перестало

працювати.

Час спливає непомітно, я його не затримую. У деяких розмовах час перестає існувати.

Я не можу нічого втратити, бо все маю. І маю назавжди. Мої руки пахнуть кедром,

сандаловим деревом, ливаном і миррою. Є запахи, які не кожен витримає. Запах смерті мало

кому подобається. Не бачити не чути не розуміти не доторкатися.