Читать «Роман про Батьківщину» онлайн - страница 12

Серце, як м'ячик, котиться по дорозі. Я виймаю своє серце і також пускаю його м'ячиком.

Тільки щоб хтось не наступив на моє серце і не розчавив його. У грудях у мене велика рана,

я затуляю її руками. Тепер усім буде видно, що в мене всередині. Виснажені легені.

Я вмиваюся з милом, щоб позмивати бруд, який налипає на обличчя, і пересушую собі

шкіру. Вона стягується і починає мені заважати. Я не можу з неї нічого змити, все воно

залишається. Дні налипають мені на обличчя, і воно старішає. Я не знаю, чому в мене такі

сумні очі. Може, це все через стягнену шкіру.

Мені сумно, тому що я хочу бачити і не бачу. Я пришиваю небо до свого вікна і знову колю

собі пальці.

Мені бракує повітря, і ще дуже багато чого мені бракує. Коли люди просять грошей, а

натомість запропонувати їм хліба, вони відмовляться. А ще кажуть, що хліб найважливіший.

Зима біла, красива і холодна, я відкушую від бурульки маленькі шматки й думаю, що люблю

всі пори року і зиму також.

Вони фарбують стіни в коричневий колір, пишуть слова на дахах, на стінах, на підлозі, на

вікнах. Пишуть у себе на одязі, пишуть у себе на шкірі, не залишається жодного вільного

місця, треба дуже багато казати. Сказати все одразу ніколи не виходить. Тому доводиться

вичавлювати із себе слова порціями. Як зубну пасту. І розчищати, тоді щось буде видно.

Я видряпую слова голкою у себе на шкірі. Моя шкіра поранена. Мої руки ледве дихають.

Мої пальці хапаються одні за одних, щоб не померти. Я не знаю, чи їх надовго вистачить. Ми

як маленькі звірята щулимося втягуємо голову в плечі хтось засне когось погладять по голові

Хочу щоб мені хтось написав доброго листа слова слова слова вони осипаються як листя все

осипається як листя

Листя завжди осипається мені згадуються різні листопади Хтось плаче бо не знає спокою

хтось плаче бо комусь сняться недобрі сни хтось плоче і подушка мокра

Хочу навчитися готувати айран хочу навчитись вирощувати квіти хочу навчитися робити

запахи багато чого навчитися допоки ще можу чогось вчитися вечір ніч ранок день

Вечір ніч ранок день я так чекаю ранку сьогодні як спасіння завжди чекаю ранку або вечора

як спасіння

Як спасіння чекаю денного світла.

Як спасіння чекаю деяких запахів. Купую воскову свічку, яка має пахнути медом, запалюю

Ті, а вона не пахне.

Люди носять із собою ліхтарі, щоб краще бачити. Людям потрібне світло. Так можна менше

боятись так буває краще так тепліше рукам і серцеві Наші серця, як птахи, видзьобують

добрі слова, які нам кидають добрі перехожі. Серця тріпочуть крилами. Серця б'ються, як

птахи у клітці. Коли мене не буде, моє серце перестане битись, як птах у клітці. Коли мене не

буде, буде щось інше. Інші будуть.

Тим, хто не спить, не потрібен твій сад, бо вони не захочуть прийти туди, їм не здасться

сльозою твоя сльоза, і тобі не дадуть води. І нічого не дадуть.

Я витираю сльози, дивуюся, що вони течуть і ніяк не хочуть зупинятися. Думаю про те, хто

вмикає зорі й хто і'х вимикає. І хто вишив небесну ковдру. Небо — це велика ковдра, яка

накриває землю на ніч, щоб їй було тепло та затишно.

Думаю про тих, хто плаче під ковдрою. Думаю про тих, хто взагалі плаче. Думаю про тих,