Читать «Майстри часу» онлайн - страница 38

Юркевич (лагiдно). Ти сама свiй вибрала, Лiдо…

Лiда (знову повеселiвши). Так, а де ж ця моя красуня? Я й забула зовсiм про неї. Товаришу Таратуто, агов!

Юркевич (здивовано). Як, Таратута? Та хiба вiн тут?

Лiда. Ну, аякже! Вiн у нас i завгосп, i завтранспорту, i оператор по виводженню курчат.

Юркевич. Таратута виводить курчат! Таратута — гроза всiх курей, куряча смерть, а тепер… Чудеса! Курчат виводить.

Лiда. Та ще як виводить! За кожним немов нянька ходить.

Юркевич. I не давить?

VI

Цiєї хвилини входить Таратута. Як i колись, веселий i шумний. В руках у нього середнiх розмiрiв ящик, теж з закордонними наліпками.

Лiда. Ну, що? Ну, що? Як вона, Таратуто? Доїхала добре, наша принцеса?

Таратута (весело). Живiсiнька! Живенька бувша принцеса, нетрудовий елемент. Балакає. Ми з неї швиденько пролетарку й ударницю зро… (Помiчає Юркевича). Га! Кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородiє! Ха-ха-ха! Яким вiтром! Чудеса — i все на свiтi!

Юркевич. Таратуто! Друже мiй любий! (Цiлуються i довго тиснуть один одному руки). Та невже ж ти споважнiв i на землю сiв?

Таратута. Ох, сiв, товаришу Юркевич, та ще як сiв — прямо на курячi яйця. Часи тепер, брат, не тi — i все на свiтi.

Юркевич. Але ж ти перемiг час, Таратуто.

Таратута. Де його перемогти! В нього, браток, свої закони — ач куди привiв — соцiалiзм будуємо.

Юркевич. Ну то й добре. Адже ж ти сам за нього свого часу бився — мчав йому назустрiч i по шляхах, i без шляхiв.

Таратута (у захватi). А якi ж часи були, товаришу Юркевич, якi часи! Ех! Пам'ятаєш, товаришу директор, нашу молодiсть? Як скакали, не жалiючи голови, без дорiг, через степ, через час, через усе на свiтi. Тiльки вiтер у вухах свистiв та роки мигтiли. Ех, навiть згадати — так дух забиває!

Лiда. Так… Неповторнi були роки… легенда… казка…

Юркевич. Та не весь же вiк мчати, Таратуто, треба ж колись i приїхати. Для того й революцiю робимо, щоб потiм будувати. А то виходить Бернштейнiвська теорiя — рух, мовляв, усе, а мета — нiщо. Тiльки б, мовляв, їхати.

Таратута (зiхтає). Так-то воно так, товаришу Юркевич, а все-таки як подумати… Чим я був i до чого дiйшов. Ех! Мчав через поля i гори, скiльки курей передушив на своєму вiку, а тепер сам квочкою став. Курчат виводжу в iнкубаторi. На яйцях сиджу, як курка.

Юркевич. Це тобi вiдплата, Таратуто, за курячi душі.

Лiда (смiється). Та годi тобi, Таратуто, пора. Покажи менi краще нашу принцесу.

Юркевич. Та яку принцесу? Боже мiй, невже?

Таратута. Бувшу, товаришу директор. Зводьте. (Знiмає передню стiну з ящика i ставить його на стiл). Ех, щастя твоє, ципочко, що не попалася ти менi десять рокiв тому. Лежала б ти догори нiжками — i ваших нет.

Лiда (смiється). А яка ж красуня — дивись, дивись, Лесю! Дивись, яка розкiш!

Юркевич. Курка!

Лiда. Ну, звичайно ж, курка. Це наша принцеса Буль-Буль ель Газар, — пам'ятаєш?

Юркевич. Та що ти!

Лiда. Пам'ятаєш, як ти промiняв мене колись на курку, ну, а тепер…

Юркевич. А тепер ти вiдплатила менi тим самим.

Лiда. Та вже розумiй як хочеш. Мила! Подивись, яке в неї пiр'ячко, якi груди, голiвка. Як золото горить!