Читать «Майстри часу» онлайн - страница 36

Секретар. Ну, аякже — директор курячого радгоспу — за мiстом — ось у садибi цього самого графа, в його маєтку. У нього ж майже усе обладнання збереглося — цiле, знаєте, куряче мiсто — красота!

Юркевич. Чудеса! Лiда розводить курей… Але як її побачити?

Секретар. Та вона щодня тут буває. Здається, i сьогоднi буде. Ну, вибачте, менi треба. (До залiзничникiв). Ну, товаришi, пора. Ходiм на перон. Зараз поїзд.

Куриця. На мiсця! Увага! Губи на мундштук, пальцi на клапани! Кроком руш!

Усi виходять на перон.

Юркевич. Та ось де чекала її доля пiсля всiх її бур! У курнику графа Лундишева. Неначе вона й справдi золота курочка ель Газар, про яку стiльки мрiяв i не дiждався старий… А я?

IV

Входить Карфункель. Його теж не пiзнати. Шикарне пальто, капелюх, новенький чемодан.

Юркевич. Як, це ви? Гер Фар… Фур… пробачте — Карфункель! Ви все ще тут?

Карфункель. А, гер Юркевич! Так, я тут, але сьогоднi я їду. Я ж казав вам, що їду додому i пiслязавтра буду в Гейдельберг. Рiвно через пiвгодини я їду. (Вiн виймає чудового золотого годинника). Мiй годинник знову йде. Я знову його заводиль, мiй годинник, годинник мого життя. Дi ур мейнес лебенс, тринадцятого числа в шiсть двадцять я буду в Гейдельберг. Бачте, я казаль правду — iх гатте рехт.

Юркевич (смiється). Так, але якого року? Ви казали менi це в тисяча дев'ятсот дев'ятнадцятому роцi, а тепер тисяча дев'ятсот двадцять дев'ятий. Маленька рiзниця — на десять рокiв.

Карфункель. Десять рокiв, десять рокiв! Зальбадерей! Вi все ж таки забуваль мiй лекцiй. Вi забуваль, що десять рокiв i пiвгодини часом бувають рiвнi на справжнiй годинник часу. Десять рокiв. Я викреслюваль їх з мiй рахунок, цi десять рокiв вашої революцiї. У мене мiй рахунок, мiй час — i я вiрю лише моєму годинику.

Юркевич. Ви занадто щедрi, майн гер, дивiться — не помилiться в рахунку. Проте що ж ви робили цi десять рокiв? Чому не їхали ранiше додому?

Карфункель. Зальбадерей! Яка дурниця! Я не лiчиль. Для мене це були тi пiвгодини, на якi спiзнився мiй поїзд. (Дiстає з кишенi пачку листiв i телеграм). Все гаразд. Час знову служить менi, як ранiш. Я знову — майстер часу.

Юркевич. Так, але ж вашi справи йшли, як видно, непогано. Хтось менi казав, що ви були десь головним iнженером, мали свiй автомобiль i таке iнше. Чому ж ви тодi не поїхали додому?

Карфункель. Чому? Чому?.. Я мусиль чекати.

Юркевич. Де? На станцiї?

Карфункель (нiяково). Нi… в iншому… в iншому мiсцi.

Юркевич. А! Розумiю. В такому — з гратами. I довго ви… сидiли?

Карфункель. Я ж казав вам, що я не лiчиль цих дурних рокiв. (Одвертається невдоволений). Це все проходиль, i сьогоднi я їду. Я їду в Гейдельберг, де збудую нарештi мiй генiальний годинник. О! Великий дзигармайстер Тобiас Рамiнгер чекає моїх рисункiв, i пiслязавтра ми почнемо роботу. I тодi — i тодi свiт пiзнає, що таке час. Люди пiзнають, чому пiвгодини тривають часом довше, нiж десять рокiв, i чому десять рокiв старого такi не схожi на десять рокiв юнака. Але ми це змiнимо. Ми пiдкоримо час дужчим i розумним — ми, майстри часу, що будемо панувати на землi. I тодi свiт уславить мене — першого майстра часу — Тобiаса Карфункеля. Прощайте, майн гер, назавжди.