Читать «Майстри часу» онлайн - страница 39

Юркевич. Та невже ж це й справдi та сама Буль-Буль ель Газар, про яку стiльки рокiв мрiяв наш приятель граф!

Таратута. Бувший, товаришу Юркевич.

Лiда. Ну, аякже! На чому iншому, а на курях вiн розумiвся добре. Я таки дiстала її з Парижа — знайшла. О, вона не дешево нам коштувала, мабуть, не дешевше, нiж хотiли за неї колись з твого графа — зрозумiло, на радянськi грошi.

Таратута. З бувшого, товаришу директор.

Лiда. Що з «бувшого», Таратуто?

Таратута. З бувшого, кажу, графа.

Юркевич. Та вже вiн тепер i справдi «бувший», Таратуто, — вмер. I як дивно… За десять хвилин перед цим несли його труну в вагон, i, може, в цей самий час вносили сюди ящик з його курочкою, з його улюбленою мрiєю. Ось коли дiждався вiн своєї принцеси.

Таратута. Так це його тягли? Чудеса!

Юркевич. I ось знову курка! Хвалити бога, цього разу не на моїй дорозi. А подумати — скiльки разiв влiтала вона, сокочучи, в моє життя! Ну, що ж, ти задоволена тепер з своєї курочки, Лiдо?

Лiда. Ще б пак! Вона буде в нас родоначальницею нової породи. Знаєш ти, скiльки яєчок несе вона на рiк? 300 яєчок — мало не щодня по яєчку. Ось i порахуй. Вона сама нагодує через десять рокiв своїм потомством цiлу республiку. Радiсть моя! Красуня моя золотава!

Таратута. Чуєш соцiальне замовлення, бувша принцесо? Тож-бо! У нас, брат, дайош зустрiчний. Це тобi не Париж. Старайся.

Лiда. I знаєш, коли я дивлюся на цю курочку, я починаю розумiти, що таке час. Час — це те, що ми захочемо з ним зробити, що ми зумiємо в нього вкласти. Коли твiй граф…

Юркевич. Та який вiн мiй?

Лiда. Ну, все одно. Твiй граф десятки рокiв розводив кури i мав з них дурну втiху тiльки для себе самого. I коли б вiн навiть здобув собi цю курочку, цю принцесу Буль-Буль ель Газар, — вiн милувався б нею сам, мов якоюсь золотою мрiєю. I марно проходив би час, i даремно несла б вона свої золотi яєчка — ця мудра курочка часу: вони б нiкого не радували, нiкому б не дали життя. А ти знаєш, яєчко — це ж час, запечатана потенцiя часу.

Юркевич. Ти стала фiлософом, Лiдо.

Лiда. Так, так… смiйся. А в нас кожне яєчко, що знесе за один тiльки день ця курочка, розгорне нам потiм мiсяцi, роки енергiї.

Юркевич. Ого! Рiк за день — якi в тебе масштаби, Лiдо.

Лiда. Це масштаби мiльйонiв, що пiдкорили собi час, Лесю.

Таратута. Ну, то я пiшов. (Бере клiтку i йде до виходу). Ходiм, моя курочко, дивися ж, — наробиш нам часу, щоб стало надовго. (Виходить).

Лiда. Неси, ми зараз теж пої… (Вона спиняється на пiвсловi).

VII

Цiєї ж хвилини вбiгає маленька дiвчинка, рокiв восьми, i бiжить до Юркевича.

Дiвчинка. Таточку, тату! Ти тут? А ми з мамою тебе скрiзь шукаємо. Мама тут, у садочку.

Лiда (вражена). Ти… жонатий?.. У тебе дiвчинка?

Юркевич мовчить, похиливши голову. Велика пауза.

Юркевич. Я зараз… повернуся. Почекай тут, Нiночко. Я зараз… посидь тут з тьотею.

Швидко виходить.

Лiда (проводить рукою по чолу). Жонатий… Вже багато рокiв.

Пауза. Чути далеку музику.

Лiда (притягає до себе дiвчинку). Його дiвчинка… Скiльки тобi рокiв, дитя?