Читать «Майстри часу» онлайн - страница 34

І

Гучний удар станцiйного дзвона вiдкриває цю сцену. I зараз же починається метушня. Квапливо пробiгають кiлька спiзнiлих робiтникiв, тягнучи лопати, вiдра, мотки дроту. Спiшно проходять начальник станцiї, назустрiч якому йде, застiбаючись на ходу, секретар осередку. I вiдразу ж з усiх бокiв починають сходиться й збiгатися залiзничники; серед них знайомi нам Василь Iванович, Iван Терентiйович та iншi, а також музики залiзничного оркестру.

Секретар (на ходу). Скорiше, товаришi, скорiше! Оповiстка! Через двадцять хвилин поїзд.

Начальник станцiї. А де зустрiчаємо?

Секретар. Та я ж казав — на перонi. А що ж Василь Iванович? То куди ж це вiн пропав? Вiн же промову мусить говорити.

Начальник станцiї. Та осьдечки вiн, не роби панiки, Петре Михайловичу.

Секретар. Еге, добре тобi — панiки. А чого ж це бочок оцих не забрали? Я ж вам ще вчора казав.

Вбiга капельмейстер чех Куриця.

Куриця. А де ж тромбон? Де цей лайдак — знову на базар побiг?

Секретар (до робiтникiв на риштованнi). Чи ви бачили? Досi з годинником возяться. Та що це ви мене зарiзати хочете, чи що? Я ж тебе просив, Рабинович!

Майстер зриштовання. Та не хвилюйтесь, Петре Михайловичу, — все готово. Зате ж годинник буде — красота! Такого годинника навiть у Жмеринцi немає. Не годинник, а музика!

Секретар. Так, музика — добре, що згадав. Дивись же, товаришу Куриця, не пiдкачай. Як тiльки пiдiйде поїзд — дуй, щоб, значить, конкретно i одноголосно, без жодних там воздержавшихся. А то в тебе, наприклад, на Перше травня, баси — гу-гу-гу! а самої музики й немає. I виходить вiдрив од мас i вiдсутнiсть керiвництва.

Куриця (похмуро). Я своє дiло знаю. А коли корнет-а-пiстон заткнувся…

Корнет. У мене пауза була. Я не винен, що невiрно вони пишуть.

Секретар. Я ж кажу — ноти є, а музики немає. Дивись, товаришу Куриця, не пiдкачай!

Куриця. Добре, я своє дiло знаю. А де ж тромбон?

Раптом невiдомо звiдки чути куряче сокотiння — ко-ко-ко-ко-ко!

Секретар (здивовано). Що таке? Це де курка?

Куриця (розлючено). Що єст то за глумування, хто то дражнiлься?

Секретар. Та нiчого подiбного, товаришу Куриця, це вам здалося.

Куриця. Як здалося, — я сам чув.

II

Куриця. А де тромбон? Де цей лайдак? Завжди спiзнюється. Певно, на базар побiг.

Знов чути вже енергiйне куряче кудкудакання — куд-куд-кудак-куд-кудак! Загальне здивування, потiм регiт.

Секретар. Що за неподобство! Де це курка? Товаришу Куриця, вживiть же заходiв! Скандал!

Куриця (розлючено). Я не дозволю подiбнi насмiшки! Хто приносиль курка?

— Та нiчого подiбного, товаришу Куриця, це не ми.

Кудкудакання пiдсилюється. Вбiгає захеканий ще один музикант — тромбон. Кидається до канапи i дiстає з-пiд неї кошик.

Тромбон. Звиняюсь, товаришу Куриця, — це моя. Сьогоднi, знаєте, недiля, великий базар, то я по дорозi купив, дешево — за два карбованцi. Та тихше-бо ти, дур-ко! Кш!

Куриця. Зараз же забирайся геть, негiднику! От i працюй з таким народом. А ще тромбон! Тьфу!