Читать «Майстри часу» онлайн - страница 25

Оля. Андрiю Трохимовичу…

2-й залiзничник. Та ходiм уже…

Усачиха. Уговорив-таки, язва. Укомiсарив!

2-а жiнка. Чисто що укомiсарив, оратор. Партеєць.

Черевко. Зараз, Олю, зараз. Ходiм, Василь Iванович, — я тобi й паровоз наготовив.

Виходять.

2-а жiнка. Товарний!

II

Пiдходить товарний поїзд. Всi кинулись на перон, Оля сiдає на лавку, сумно похиливши голову. Входить Юркевич, змарнiлий, обшарпаний. Мовчки сiдає поруч на лавку, закурює цигарку.

Юркевич. Не полегшало хлопчиковi?

Оля. Де там. Серце зовсiм не працює. Доктор сказав — камфори. А де її взяти — в жоднiй аптецi немає.

Входить, як завжди жвавий i веселий, Таратута з живою куркою пiд пахвою. За ним Усачиха.

Таратута (вiдбиваючись на ходу вiд Усачихи). Геть! Вiдчепись! Кажуть тобi, непродажна.

Усачиха. Та навiщо тобi курка, куродав непутящий! Я ж тобi гарну цiну даю — двадцять тисяч!

Таратута. Котись, котись. Я курми не торгую. Геть! (Бачить Олю). Олечко, красуне моя безутiшна! А я тебе по цiлому вокзалу шукаю. Курочку тобi привiз для твого мальчонки. Ну, що, як вiн? Стрибає?

Оля (бере курку i ховає в кошик). Та що це ти, Та-ратуто, як тобi не соромно. (Цiлує його i плаче).

Таратута. От тобi й маєш! Зараз i крани вiдкрила!

Оля. Кепсько Серьожi, Таратуто, — серце не гiра-цює.

Таратута. Не сумуй, Олю, — пiдправимо i серце. Ба! кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородiє! Яка зустрiч! Чого це ти такий маланхольний, кислий?

Юркевич. Так взагалi. Кепськi дiла, брат Таратуто. А тут ще переслабував на сипняк, охляв. Чекаю ось на жiнку — приїздить сьогоднi.

Таратута. Е, брат, — через те ти i страждаєш, що з бабою зв'язався. А я ось їжджу собi по дорогах, шукаю вiтра в полi i горя не знаю.

Юркевич (усмiхається). По-старому курей давиш?

Таратута. Не забув… Нi, брат, тепер не дуже. Тепер, брат, курка — рiдкiсть. Якщо й потрапить яка дурна пiд колесо, то й ту воскрешати доводиться. (Сiдає бiля Олi на лавочцi). Так-то, Олю, мiй друже.

Юркевич. Як воскрешати? Що ти брешеш, Таратуто?

Усачиха (в щирому захопленнi). I збреше ж, куродав окаянний!

Таратута. А ти думав, звiдки в мене ця курка? Пiд колеса потрапила, сердешна.

Юркевич. Як пiд колеса?! Та вона ж жива!

Таратута (не кваплячись, дiстає з кишенi пляшку i металеву чарочку). А ось тут i починається воскресєнiє iз мертвих та iншi чудеса. (Наливає в чарочку). Войдiтє. (П'є). Добрий коньяк, французький. Влив їй в горло оцього самого коньячку, — скочила, як перемита. (Наливає). Випий i ти, братику, — коли вже курка п'є i жива буває, то тобi й бог велiв.

Усачиха. I все бреше, сукин син. Вимiняв де-небудь на гас, щоб його жаба забодала!

Юркевич (п'є). I час тебе не бере, Таратуто.

Усачиха мимоволi ковтає, дивлячись, як Юркевич п'є.

Таратута. Час? Це ви, образованi, вигадали час, а я на нього давно плюнув. За мною нiякий час не вженеться. В мене один рахунок — завжди сьогоднi.

Юркевич. Мудрець ти, Таратуто, сам собi цiни не знаєш.

Таратута. Ну, прощавайте поки — не сумуй, Олю, — i мальчонку твого пiдправимо. (Дає їй пляшку). На ось, дай йому ковтнути чарочку — миттю серце запрацює. Напевно.