Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 44

І діти, і вожаті сиділи нерухомо, прислухаючись до кожного пориву вітру, до кожної дощової краплини. Ніхто не знав, як воно буде цього разу. Вітер помалу починав завивати, а дощ -періщити щосили.

- Я боюся! - Лолі заскочила в ліжко до Ксені.

- І я! - обійняла подругу дівчинка. - Слухай, а що, тепер і вечора прощального не буде? Це ж післязавтра...

- Та що вечір? Хоч би ураган обійшов нас без наслідків.

- А в таборі “Чайка” теж таке?

- ...звичайно!

- Передаси Еріку листівки? - шморгнула носом Ксеня. - Ми з ним навіть адресами не помінялася. Отак і поїду...

- Звичайно, передам йому все. Не хвилюйся, - і Лолі підморгнула, - я ж казала, що ви мов...

- Найліпші друзі, - перебила її Ксеня.

Дівчата нарешті стомилися прислухатися до кожного звуку й заснули під гучне гуркотіння за вікнами, міцно закритими дерев’яними дощечками.

Уранці постукали кухарі. Вони стояли в дощовиках, по коліна мокрі, з повними черевиками води.

- Що там? - відразу ж запитала Софі.

- Вода, сік, пластівці, коржики й сендвічі.

- Ні, що надворі?

- Ох, - утер чоло старший кухар, - вітер все дме, але дощ ніби припинив лити. Гілок наламало багато...

Ксеня, Лолі, Йорі, Каталіна, Келі та Ілона уважно дивилися на нього, висунувши голови.

- Виходити не можна? - гукнула Йорі.

- У жодному разі!

Дівчатка нудилися, сумували, хвилювалися - у невідомості час тягнувся нестерпно повільно. Аж тут пролунав гудок.

- Ой! - підскочила Келі. - Евакуація?

- Е-е-е, ні - обід! - Дарина добре знала, яким має бути евакуаційний гудок, а яким - обідній.

- Не може бути?!

Дівчатка повиходили з кают і позастигали: місцевість так залило водою, що річка вийшла з берегів, а калюжі сягали колін. Обірвані гілки й поламані дерева виглядали моторошно. Де-не-де валялися перевернуті лавки. Звідки їх принесло, ніхто й гадки не мав. Діти, перестрибуючи глибокі калюжі, помалу потягнулися до їдальні.

- Минулося! Минулося! - радісно зустрічали всіх пані Сінді та пані Рона. - Пообідаємо та візьмемося за прибирання! А тоді вже можете збирати речі.

Поламані гілки й листя вивозили тачками. Вичерпували воду з найбільших впадин між каютами, аби не залило кімнати. Виносили назад всі заховані речі.

- Ми до завтра будемо прибирати! - незадо-волено бурчала Лолі. - Оце тобі вечір свічок!

- Ох! - Ксені дуже хотілось заплакати. Невже вона так і не побачить Еріка ще раз?

“Ну хто міг таке передбачити? - вертілося нав’язливо в Ксені в голові. - Було ж так чудово!” - ставало гірко-гірко, а перед очима раз у раз з’являвся Ерік: у шарфику на шиї, з папужкою в долоні... “Смішний! - ніби сама з собою говорила Ксеня. - Прощавай, милий друже!”

Вкладаючи речі у валізу, вона все переглядала мушлі з океану, світлини, зроблені в Еріка вдома...

- Агов, - тихо підкралася до неї Лолі, - закохана!

- Припини! Припини! - обурено повернулася до подруги Ксеня.

- Ве-чір сві-чок бу-де! - розтягнула, мов жуйку, слова Лолі.