Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 43

Залишився ще один спільний вечір для таборів “Далекоморський” і “Чайка”, і все... Прощавай, Еріку!

- Ну, бувай! - поплескав пан Семі дівчинку по плечу.

- До вечора свічок?!

Ксеня кивнула у відповідь.

Автівка родини Еріка виїхала за межі табору.

РОЗДІЛ 21. От і все!

Дівчата вже розпочали пакувати валізи. День за днем - і тижня майже й не стало. Кожна намагалася зібрати щось на пам’ять - незвичайні листочки чи квіти для гербарію, якихось річкових камінців для аплікацій - всього потрохи. Дехто завів зошити, у котрих найкращі друзі писали приємні слова на згадку про літо.

У таборі “Далекоморському” витала атмосфера прощання. Вожаті якомога більше намагалися розважити підопічних, хоча й розуміли, що кілька тижнів самостійного життя на чужині поріднили дівчат і розлучатись буде нелегко. Бал свічок мав стати останнім спільним вечором для хлопчиків і дівчаток. Усі зі щемом чекали на нього.

Якось після вечері Ксеня, під керівництвом Лолі, підписувала листівки з подякою батькам та родичам Еріка. Вона планувала передати їх Еріку під час останньої їхньої зустрічі. Аж раптом тричі пролунав, наче проскімлив, протяжний гудок.

- А це ще до чого? - невпевнено переглянулися дівчата.

У каюту влетіла Йорі.

- Побігли! Там збори! На табір іде ураган. Щойно дали штормове попередження!

За мить вже всі зібралися в їдальні, де директор поквапом розказала про план дій. Старші й сильніші мали допомагати носити до великих кают-сховищ човни, каное та рятувальні шлюпки.

- Бо, - хвилювалася пані Сінді, - якось сильний ураган здійняв догори з десяток човнів, і ті пролетіли вздовж табору, збивши кілька дерев!

Молодші ж мали зачиняти всі вікна на спеціальні замки, прибирати розважальні споруди, замикати дерев’яні двері.

Точно невідомо, коли налетить ураган, тому всі мають залишатися завтра вранці у своїх каютах. Кухарі принесуть вам сніданок. Виходити суворо заборонено. Вітер може знести вас аж до ріки. І не думайте, що я жартую або перебільшую. Той, хто живе на океанському узбережжі, знає, що Атлантика в ігри не грається...

- Сподіваємось, - взяла слово замісник директора Рона, - все обійдеться, але якщо почуєте пронизливий гудок, то готуйтеся до евакуації.

Люди рухалися по табору, мов метушливі комахи: бігли, несли, поспішали... Коли сонце сховалося у води річки, здійнявся вітер, і діти з вожатими поховалися по каютах.

- Дарино, усе обійдеться?

- Повинно!

- А ти вже потрапляла в таку халепу?

- Так! Але зазвичай усе миналося добре. Це їхня справа зорганізувати безпеку, бо ніколи не знаєш, яких обертів набере сила вітру.

- Не повірите, - почала Софі, - але якось такий сильний ураган пройшов, що знесло частину пірсу. То було восени. Повітря за літо прогрілося до нестями і, назбиравши випарів з поверхні океану, розіграло велику негоду. Ми тоді на човнах по території табору плавали й виловлювали різні речі...

- Але ж залишилися всі живі?

- Ну, звичайно. Знаєте, я родом із Флориди. А ті урагани не рівня цим. Кожного року наш штат отримує не менше десяти штормових попереджень. Але головне виконувати вказівки, ховатися в захищені місця й не виходити назовні.