Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 45
Оксана Лущевська
- Обманюєш?
- Бу-де!
- А я вже весь одяг склала, - заметушилася Ксеня, - ось, тільки шорти та футболка в дорогу.
- Йди так! Яка різниця, все одно темно буде.
Та ніхто і не дивитиметься на одяг - це ж прощальна вечірка! Шкода, що без танців, а то я б станцювала їм на прощання!
Їдальню було видно здалеку. Вона скидалася на великий корабель, що плив у тихих небесних водах, серед мерехтливих зірок.
Дівчатка увійшли, прямуючи до свого столу. Навколо в кулястих скляних вазах плавали білі троянди, а на столах, накритих мереживними скатертинами, палали безліч маленьких свічок.
Ксеня підійшла до свого місця й сіла, оглядаючись.
Раптом хтось затулив їй очі.
- Ерік!
Хлопчик простягнув їй свого шарфа.
- Еріку, я так боялася, що ми не побачимося!
- Ось, це тобі!
- Шарф? Це ж твій!
- Я хочу подарувати тобі на згадку мою найулюбленішу річ, тож візьми - шарф!
- Дякую! Дякую! - раділа дівчинка. - А ти листівки, будь ласка, передай своїм, гаразд?
Вони сиділи поряд, їли шоколадний пиріг та зацукровані вишні й розмовляли про все на світі. Так хотілося наговоритися перед від’їздом...
Зі сцени співали якихось меланхолійних пісень, цитували мудрі вислови, читали вірші.
- А зараз, - увімкнула світло пані Сінді, -ми проглянемо незабутні моменти нашої літньої сесії! - й почала показувати слайди.
- Ой, Ксеню, - підбігла Лолі, - то ж ми й черепахи, бачиш?
- Ага!
- А он ми летимо з гірки, о-о, шубовсть у воду! Та ти незграба! - продовжувала Лолі. -Я ж тобі казала їхати на спині, а не на животі! А он ти - богиня Олімпу... Смішна!
- А ти... ти яка! - вже й Ксеня захоплено дивилася кожен слайд.
- А он ви з Еріком! Ти думала, ніхто й не помітить? Он, незграбна гра в бейсбол...
Слайди зупинилися. Безліч веселих облич щасливо дивилися на дітей зі світлого, мов у кінотеатрі, екрану.
- А зараз, мої морські товариші, - підійняла руку пані Сінді, - пісня!
Усі заскочили на лавки, і хор з дівчачих та хлопчачих голосів залунав по всьому табору:
Дівчатка несли свічки в руках, проводжаючи хлопчиків до автобусів.
- Я до тебе приїду, - Ерік несміливо підійшов до Ксені й обійняв и. - Я до тебе приїду. Або ти до мене, - прошепотів, - правда?
- Прощавай, “чайко” Еріку! - розгублено усміхнулася дівчинка.
- До зустрічі, принцесо Ксено! - Ерік ще раз торкнувся Ксениної руки. - А ти писатимеш мені?
- Справжні листи, - кивнула Ксеня.
- Так, справжні, - потому він заскочив усередину автобуса, а дівчинка стояла, проводжаючи його поглядом.
- От і все! - тихо мовила сама до себе.
РОЗДІЛ 22. Згідно з планом
Час від’їзду був різним у кожного: хтось їхав до Нью-Берна, хтось до Шарлот... У кожного були свої водії, тож дівчатка по черзі виходили з валізами, прощалися, обіймалися, плакали...
Лолі, намагаючись триматися й не плакати, довго нашіптувала Ксені, щоб та не забула позаписувати всі пригоди.
Але, коли подруга нарешті заскочила в авто, Лолі таки розревілася.
