Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 42

Вони з Еріком випили декілька порцій пепсі та отримали старовинні кришечки у подарунок.

Невдовзі трамвай знову заколисував пасажирів поміж охайних вуличок Нью-Берна. Ерік сидів поряд із Ксенею й часом ледь-ледь торкався її руки.

- Це гавань білокрилих яхт! - показував водій, і перед глядачами відкрилася ріка з безліччю великих і малих човників. - А це - Міська

Рада. Он там - музей мистецтва з назвою “Банком”. Колись там тільки гроші зберігали, однак зараз, як бачите, будівля має інше призначення. А це, - гід призупинив трамвай, - музей пожежників. Отут я вас залишаю, бо місце, де ми зустрілися, ген там! Дякую за подорож!

Ксеня, Ерік, пан Семі та пані Розі прогулялися сувенірними крамничками, де Ксеня отримала від пана Семі скриньку з мушель та засушених водоростей. А вже згодом пан Семі відвіз усіх додому на родинну вечерю.

Пан Пітер та пані Джоана вже чекали на них у дворі.

- Де ж ви так довго? - жінка підійняла якусь невелику форму для випікання. - Мій капустяний пиріг вже майже холодний. А я ж випікала його за спеціальним українським рецептом, котрий віднайшла в кулінарній книзі народів світу. Я туди й цибулі, і перцю, і шинки - усього додала! А ти, Ксеню, - вона звернулася до дівчинки так, ніби знала її раніше, - ти любиш такі пироги?

- Авжеж! І з капустою, і з сиром, і з яблуками - люблю!

- Чуєш, Розі, я мала рацію! - тітонька гукала вже з їдальні, починаючи накривати на стіл.

- Може, й я чимось допоможу? - трохи ніяково запропонувала Ксеня.

- Е, ні, краще хай тобі Ерік сад покаже!

- Та й дім також! - додав пан Семі.

Ерік вів дівчинку стежкою, обсадженою пахучими квітами, та розказував про матусині найулюбленіші рослини. Аж раптом він замовк, схопив якусь шматину, націлився та кинув її. Ксеня розгублено кліпала, не розуміючи, що відбувається.

- Ксеню, папужки! Зелені папужки! - він показував на двох малих пташок, що налякано сиділи під цератою.

- Ой, які красиві! А давай ми їх заберемо...

- Давай!

Вони обережно взяли птахів, які почали клюватися й видиратися.

- Вони чиїсь, Ксеню, ось номерки. Може, господарі знайдуться? А як ні, то впрошу маму залишити.

Для папуг знайшлася клітка, бо, як виявилося, пан Семі колись уже купував для Еріка птаху, але, на жаль, та втекла, не пробувши й дня. Тепер зелені папужки спритно знайомилися з новою домівкою.

Посмакувавши пирога та лимонада діти взялися навчати папуг розмовляти. Птахи цвірінькали, кричали.

- Ксеню, а скажи щось по-українськи!

-Що?

- Скажи “повертайся”!

- Добре!

Дівчинка розпочала навчати папуг українських слів. Та якби лишень папуг! Ерік сам, як той папуга, цілісінький вечір повторював кожне Ксенине слово. Хоч і вимовляв час від часу неправильно, але все ж намагався!

Про такий вікенд годі було й мріяти. Ксеня їхала назад до табору, вкотре мовчки споглядаючи вже звичні краєвиди. На серці було трішки мрячно: за тиждень літак понесе її назад до України. їй дуже хотілося додому! До мами! До тата! Але ж Ерік!.. Вона буде за ним сумувати. Хто знає, може, Лолі мала рацію, коли жартувала?! Може, Ерік - не тільки друг. Її щоки запашіли. Та ні, він - друг, він - найкращий друг.