Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 46

- Ну, не треба, не плач! - Ксеня простягла їй невелику коробочку. - Це тобі. Українські запальні пісні.

- Дикі танці? - дівчинка витерла сльози.

- Атож!

Авто рушило.

- Я танцюватиму, танцюватиму під цю музику! - кричала Лолі вслід.

Дівчата всі разом проводжали Ксеню з Дариною: і Келі, і Каталіна, й Ілона, і Йорі, і Софі...

А далі все за планом: невеличка зупинка, прощання з пані Джейн, яка по-солдатськи дістала валізи з багажника і, віддавши честь дівчатам, рушила назад до табору. Потім автобус. Цього разу Ксеня із задоволенням би проспала всі дванадцять годин, але не вдалося. Спочатку біля них сидів велетень-боксер, котрий усе розповідав, що їхав на тренування, і, не вмовкаючи, хизувався м’язами та показував боксерські рукавиці. Щойно спортсмен вийшов, на його місце сів молодий чоловік, котрий усе скаржився на життя та звірявся, що втік із дому, а тепер їде назад - просити вибачення.

- Дарино, ми, мов пані Ірена, - психологи! -тихенько зауважила їй на вухо Ксеня.

Коли хлопчина нарешті вийшов, дівчата полегшено зітхнули, мріючи про кілька годин міцного сну. Але не судилося! Біля них уже сидів пан - співак церковного хору. Він усе наспівував дівчатам мелодії та намагався вивчити хоч кілька слів українською.

Так минула дорога і ось вже - здоров, Ман-геттене!

Коли Дарина і Ксеня дісталися гуртожитку, було вже пізно, але Толя, Тоня, Іван та Ліза чекали на них.

- Дарино! Дарино! - кричали Толя і Тоня. -Ми живі й здорові! Ще й з відзнаками! - Толя тряс ковбойським капелюхом. - Ми там на кінному полі такого ажіотажу наробили! Дарино, ти б бачила!

Вожата усміхалася, дивлячись на свою “щасливу п’ятірку”. Усі здавалися веселими, засмаглими й сповненими нових вражень.

- А я, - втрутилася Ліза, - Івана врятувала! Я в басейні допомагала, а Іван, як виявилося, плавати не вмів!

- Ну навіщо ти розповіла? - насупився хлопчик. - Ти ж обіцяла!

Уранці, доки вожаті звітувалися керівникам програми, діти обмінювалися різноманітними історіями. Виявилося, що Лізі пощастило потрапити до найцікавішого природного заповідника Флориди - парку “Еверглейдс”, де живуть крокодили-алігатори.

- Там навіть можна наблизитися до них!

- Та що ти кажеш? - не вірив Толя.

- Сам дивися, - Ліза дістала фотокартку, де вона стояла прямісінько біля сіро-зеленого алігатора.

- Ой, а я би ні на крок не наблизилася! -розглядаючи фото, сказала Тоня.

- Я теж боявся! - відвернувся Іван.

- Ну так ти в нас боягуз ще той! - знову уштрикнула його Ліза.

Ксеня дивилася на руденьку дівчинку й не вірила, що боягузка Ліза так змінилася за три тижні.

- А ми бізонів бачили! - похизувався Толя. - Вони такі - ух! Удвічі більші від бичків, а красиві... Коли проїжджаєш штати Канзас чи Техас, то здивуєшся не раз, бо ті бізони ходять собі прямісінько по дорозі!

- А ти, - Ліза глянула на Ксеню, - була в скаутському таборі?

- Ні, - заперечливо усміхнулася Ксеня, згадавши про ніч на свіжому повітрі та покусані комарами місця, - то був напівскаутський дівчачий табір!

- Як це напів? - Тоня глянула допитливо.

- А так! Інколи ми ночували простонеба, можна було й частіше. Але нам не хотілося!