Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 40

- Це Розі - моя мама! - перебив її Ерік.

- Ну що за звичка, синку? - усміхнулася жінка.

Вони сіли до авта з відкритим верхом, і пан Семі завів двигун. Вітер куйовдив Ксенине волосся. Змінювались краєвиди обабіч швидкісної траси.

Пані Розі розповідала, як вони переїхали до Нью-Берна, як їм подобається клімат Північної Кароліни, як у Колорадо вони мерзли від постійних затяжних зим, а в Кароліні снігу вдень з каганцем не відшукаєш, а як і нашкребеш якусь сніжку, то доки потішишся, вона й розтане.

Ерік радів, мовчки поглядаючи на Ксеню.

- Он, он до тієї кав’ярні! - показувала пані Розі.

- Мамо, мамо, я покажу Ксені океан, доки ти замовлятимеш сніданок!

За мить вони стояли біля столиків надворі, а перед очима дівчинки відкрилася океанська велич.

- Який же він! - Ксеня прикрила рота рукою. - Я очам своїм не вірю! А запах солоний і смачний!

- Чекай, поснідаємо й підемо! Мама дуже любить, щоб усе о’кей! Однак, може, ми тут сядемо, надворі?

- Ото було би супер!

Ерік щойно хотів побігти з проханням до матусі, але пан Семі вже вийшов із двома тацями.

- Це - молодшим! - він поклав тацю перед Еріком та Ксенею. - Булочки з корицею й чай з ваніллю! А це - старшим, - продовжував, -булочки із сиром та кава!

Сніданок був смачнющим, але Ксеню вабив океан. їй хотілося швидше вибратися з-за столу і побігти до дужих хвиль, що з гуркотом билися об золотистий піщаний берег.

- Тепер можемо й набережною пройтись! -встала з-за столу пані Розі.

- Мамо, але нам би до води... - почав Ерік.

- На все є час, пройдемося спочатку...

Доріжка набережної була викладена з дерев’яних балок. Ерік захопив свої та Ксенині сандалі та підстрибував босоніж, насвистуючи веселу мелодію.

Пан Семі розповідав про їхній сад, що, мовляв, там і кокосова пальма є, і цитринові дерева...

- Навіть мексиканські кактуси! - додала пані Розі. - Ти маєш їх обов’язково побачити, дитинко, вони дуже гарні!

Ксеня уважно слухала й намагалася відповідати на кожну репліку тата чи мами Еріка. По-перше, їй було цікаво, бо ні кокосових пальм, ні цитринових дерев вона не бачила, а по-друге, вона дуже боялася видатися неввічливою.

- Он, який пес! - втрутився в розмову Ерік. -Дивіться!

Неподалік ішов чоловік у картатому картузику, а за ним, крок у крок, ступав вухатий пес -басет-хаунд.

- Ой, це ж мій улюблений! Ой-ой! А можна, я його погладжу? - не втрималася Ксеня.

- Як гадаєш, Туті? - чоловік глянув на пса.

Туті підійшов до Ксені й наставив спинку.

- А як вас звати, пане? - почала пані Розі.

- Лео!

- Лео, гарний у вас друг! Ми теж думаємо синові придбати, однак зараз обходимося домашніми рослинами, - і вона знову заходилася оповідати про різновид кактусів у саду.

Ксеня зробила безліч світлин із Туті.

- На пам’ять! - зауважив пан Семі. - Роби багато!

Пані Розі тепло розпрощалася з господарем басета і зняла сандалі, а це означало зміну планів.

- До океану! - зрадів Ерік, глянувши на матусю.

Вони бігли наввипередки: Ерік та Ксеня. Хлопчик таки був першим.